Гемохроматоз симптоми та біохімічний аналіз. Гемохроматоз: причини, симптоми та лікування

У пацієнтів виявляється мутація A77D (перетворення аланіну на аспарагінову кислоту) у гені SLC40A1 (локус 2q32), що кодує синтез транспортного білка феропортину. Вік початку захворювання перевищує 60 років у чоловіків та 70 – у жінок. Відмінними клінічними рисами є раннє накопичення заліза в ретикулоендотеліоцитах і значне підвищення рівня сироваткового феритину ще до підвищення коефіцієнта насичення трансферину залізом.

Навантаження залізом у новонароджених.

Неонатальний гемохроматоз – захворювання невстановленої етіології. Характерною рисою клінічної картини цього типу гемохроматозу є печінкова недостатність у новонароджених. Крім того, спостерігається затримка внутрішньоутробного розвитку.

Хвороба швидко прогресує, призводячи до смерті незабаром після народження.

Вторинний гемохроматоз.

Вторинний гемохроматоз виникає при надмірному надходженні в організм заліза (при тривалому неконтрольованому лікуванні препаратами заліза, повторних частих переливаннях крові).

Існує кілька видів вторинного гемохроматозу:

• Посттрансфузійний вторинний гемохроматоз.

  Розвивається у людей, які переносять неодноразові масивні гемотрансфузії щодо хронічних анемій.

• Аліментарний вторинний гемохроматоз.

  До цієї групи належать пацієнти з алкогольним цирозом печінки, гемохроматоз африканського племені банту. Останній раніше називався гемосидерозом Банту. Його причиною є тривале та надмірне надходження в організм заліза з алкогольними напоями, що виготовляються у спеціальних залізних судинах.

• Метаболічний вторинний гемохроматоз.

  Розвивається внаслідок порушень метаболізму заліза при проміжній таласемії, у хворих на цироз печінки після операції портокавального шунтування, при хронічних вірусних гепатитах В і С, при неалкогольному стеатогепатиті, при закупорці протоки підшлункової залози, шкірної порфірії, при злому.

• Вторинний гемохроматоз змішаного походження.

  Виникає при великій таласемії та деяких видах дизеритропоетичної анемії.

• Епідеміологія гемохроматозу

  Захворюваність серед жителів європейської спільноти гемохроматозом становить від 1:300 до 1:10-12 осіб.

  Показники захворюваності на гемохроматоз серед представників негроїдної раси нижче, ніж у людей інших етнічних груп (0,14:1000 населення); водночас, наприклад, серед іспанців ці значення вищі: 0,27:1000 населення.

  Спадковий гемохроматоз зустрічається із частотою 1,5-3:1000 населення. Найпоширеніша форма спадкового гемохроматозу (більше 95% всіх випадків) опосередкована двома мутаціями в гені HFE, локалізованому в 6-й хромосомі (гемохроматоз I типу): C282Y та H63D.

  У частота первинного гемохроматозу становить 1:200-500 населення. У 5,4% випадку виявляється мутація C282Y у гені HFE; у 13.5% – мутація H63D. Гомозиготи за мутацією C282Y є 0,25% населення; гомозиготами за мутацією H63D – 1,89%.

  У світі гомозиготами за мутаціями C282Y та H63D є 1,9 та 8,1% населення відповідно. Гемохроматоз І типу часто зустрічається у жителів Північної Європи. Так, приблизно 93% населення Ірландії є гомозиготними за мутацією C282Y.

  За останні 20 років виявлено високу поширеність спадкового гемохроматозу у людей з людським лейкоцитарним антигеном HLА-А3, -В7, -В14, -А11 (72-78% HLА-А3 та 20-22% HLА-В14).

  Чоловіки (в основному у віці 40-60 років) хворіють частіше за жінок (1,8-3:1). У США частота виникнення захворювання становить 0,034% серед жінок та 0,68% у чоловіків.

  У чоловіків частіше, ніж у жінок виникають такі серйозні ускладнення спадкового гемохроматозу, як: цукровий діабет (15,9 та 7,4% відповідно), цироз печінки (25,6 та 13,8% відповідно). У жінок частіше, ніж у чоловіків спостерігається стомлюваність (64,8 та 425 відповідно) та гіперпігментація шкіри (48 та 44,9% відповідно).

  Клінічні симптоми гемохроматозу розвиваються у чоловіків старше 40 років (середній вік початку захворювання - 51 рік); у жінок – після 50 років (середній вік початку захворювання – 66 років).

  Смертність від гемохроматозу становить 1,7:10 тис. летальних випадків. За результатами аутопсії цей показник вищий: 3:210 тис. летальних випадків.

  Показники смертності від гемохроматозу вищі у дітей та у пацієнтів віком від 50 років (5,6: 1млн. населення). Основними причинами смерті є: цироз, рак печінки, серцева недостатність.

• Метаболізм заліза

  Важливу роль заліза для організму людини встановлено ще у XVIII ст. Залізо незамінне в процесах кровотворення та внутрішньоклітинного обміну. Цей елемент входить до складу гемоглобіну крові, що відповідає за транспорт кисню та виконання окисних реакцій. Залізо, будучи складовою міоглобіну і гемоглобіну, входить до складу цитохромів і ферментів, що беруть участь в окисно-відновних реакціях. Докладніше: Залізо.

  Нормальні запаси заліза в організмі становлять 300-1000 мг для дорослих жінок та 500-1500 мг для дорослих чоловіків.

  Добова потреба у залозі становить 10 мг у чоловіків та 20 мг у жінок. Вважається, що оптимальна інтенсивність надходження заліза становить 10-20 мг на добу. Дефіцит заліза може розвинутись, якщо надходження цього елемента в організм буде менше 1 мг/добу.

  Кількість заліза в організмі змінюється залежно від ваги, концентрації гемоглобіну, статі та розміру депо. Найбільше депо – гемоглобін, зокрема у циркулюючих еритроцитах. Запаси заліза тут варіюють відповідно до маси тіла, статі та концентрації гемоглобіну крові і становлять приблизно 57% від усього заліза, що міститься в організмі людини. Наприклад, людина, що важить 50 кг, чия концентрація гемоглобіну крові – 120 г/л має вміст гемового заліза 1,1 г. , від втрати (від кровотечі), вагітності чи перевантаження залізом (при гемохроматозе). Тканинний пул заліза включає міоглобін та крихітну, але есенціальну фракцію заліза у ферментах. Приблизно 9% заліза міститься в міоглобіні. Існує "лабільний пул" - швидкий компонент рециркуляції, який не має певного анатомічного або клітинного розташування.

  Адекватне харчування та терапія має не тільки виправити дефіцит надходження заліза, але також заповнити втрачені запаси заліза. Безпечне споживання заліза при дієтичному харчуванні- До 45 мг на добу.

  Щоденні втрати заліза становлять приблизно 1 мг щодня. В основному вони здійснюються через травний тракт: десквамація епітеліальних клітин кишечника (0,3 мг на добу), мікрокровотечі та втрати з жовчю. Залізо також втрачається при десквамації епітеліальних клітин шкіри і меншою мірою із сечею (менше 0,1 мг на добу).

  У здорових людейкомпенсація цих втрат відбувається шляхом абсорбції заліза із їжі. Нормальний баланс заліза підтримується значною мірою регулювання його всмоктування. Неорганічне залізо, що надійшло, солюбілізується і іонізується кислим шлунковим соком, а також редукується до залізистої та хелатної форм. Речовини, що формують низькомолекулярне хелатне залізо (такі як аскорбінова кислота, цукор та амінокислоти), сприяють всмоктуванню заліза. Нормальна шлункова секреція містить фактор стабілізації і ймовірно ендогенний комплекс, який допомагає уповільнити осадження заліза, що надходить з їжею, в лужному pH тонкої кишки.

  Двовалентна форма заліза більш розчинна, ніж тривалентна його форма. Таким чином, двовалентне залізо легше перетинає слизовий шар для того, щоб досягти щіткової облямівки тонкої кишки. Там воно окислюється до тривалентного заліза, перш ніж надійде в ентероцит.

  У мембрані епітеліальної клітини залізо зв'язується з рецепторним білком, який переміщує їх у клітину. Апотрансферин цитозолю кишкових епітеліоцитів може пришвидшувати абсорбцію заліза. Швидкість збільшується при дефіциті заліза і, ймовірно, це відіграє регулюючу роль, полегшуючи всмоктування заліза, коли потреба у ньому збільшується.

  Більшість заліза, яке абсорбується з просвіту кишки, швидко проникає через епітеліоцити у формі невеликих молекул. Залізо, що надійшло в плазму, окислюється церулоплазміном, який функціонує як фероксідаза, а потім захоплюється трансферином. Цим шляхом зазвичай проходить 20-30 мг заліза на добу. Частина цитозольного заліза, що перевищує швидку транспортну місткість, поєднується з апоферитином, формуючи феритин. Деяка кількість заліза з феритину пізніше може бути пущена в циркуляцію, але більша кількість залишається в клітинах слизової оболонки, доки вони не злущуються в просвіт кишечника. Пряме надходження заліза до лімфатичних судин незначне. Феритин синтезується багатьма видами клітин, але переважно клітинами печінки та селезінки, що є основними депо заліза в організмі. Швидкість синтезу феритину регулюється внутрішньоклітинним вмістом заліза, а частина утвореного феритину шляхом активної секреції або зворотного ендоцитозу потрапляє в циркуляцію, причому кількість ферритину, що циркулює в крові, відповідає запасам заліза.

  Таким чином, транспорт і депонування заліза здійснюються трансферрином, трансферриновим рецептором і феритином.

  До позаклітинних сполук заліза відносять також лактоферин, близький за структурою до трансферину, та гемзв'язуючий білок – гемопексин.

  Основним регулятором балансу заліза є рівень абсорбції заліза в ШКТ. При дефіцит заліза в організмі процес абсорбції посилюється, а при надлишку знижується. Всмоктування заліза відбувається у тонкому кишечнику і особливо інтенсивно в ентероцитах дванадцятипалої кишки.

  Процес всмоктування заліза починається з міграції поліпотентних клітин-попередників, що усередині кишкових крипт, на ворсинки. На заключному етапі клітини-попередники перетворюються на зрілі еритроцити, здатні до транспорту заліза.

  Метаболізм заліза в організмі здорової людини.

  У шлунково-кишковому тракті абсорбується всього 1 мг/сут заліза. Тому основна потреба в залозі задовольняється за рахунок його реутилізації з еритроцитів, що розпадаються, підтримуючи сталість балансу заліза в організмі, причому процеси реутилізації протікають досить інтенсивно.

  Після абсорбції із ШКТ залізо транспортується в плазму переважно у формі заліза пов'язаного з трансферрином. Надалі комплекс залізо-трансферин взаємодіє з рецептором 1 трансферину (RTf1), присутнім у різних органах, зокрема печінки та еритропоетичних клітинах.

  Період напівжиття комплексу залізо-трансферин не перевищує 60-90 хв. При посиленому еритропоезі період напівжиття комплексу скорочується до 10-15 хв. У нормальних умовах більшість заліза (що надходить з кишечника (5%) і з рециклажу старих еритроцитів системи мононуклеарних макрофагів (95%)), транспортованого троансферрином, перетворюється на кістковий мозок, де він бере участь у синтезі гемоглобіну.

  В кістковому мозкукомплекс залізо-трансферин проникає в цитоплазму попередників еритроцитів, у яких залізо вивільняється з комплексу та вбудовується у порфіринове кільце гему. Гем включається до гемоглобіну і у складі нового еритроциту залізо залишає кістковий мозок.

  Процес транспортування заліза трансферином у кістковий мозок здійснюється 10-20 разів на добу. Щодня в організмі дорослої людини оновлюється 0,8% циркулюючих еритроцитів. У кожному 1 мл крові міститься 1 мг елементарного заліза. Не утилізоване попередниками еритроцитів залізо запасається в селезінці, печінці та кістковому мозку у вигляді феритину.

  При надлишку харчового або медикаментозного заліза, незважаючи на зменшення його всмоктування у відсотковому відношенні, розвивається навантаження залізом, наслідки якого клінічно маніфестують при гемолітичних станах, частих гемотрансфузіях та у хворих з гемохроматозом.

Домінування одного з них (частіше цирозу печінки) характерне для ранньої стадії захворювання, розгорнута симптоматика зазвичай спостерігається у термінальній стадії.

У міру прогресування хвороби розвиваються такі клінічні синдроми:

• Ускладнення гемохроматозу

  При прогресуванні захворювання, після формування у пацієнта цирозу печінки, перебіг гемохроматозу може ускладнитися виникненням печінкової недостатності.

  Майже у 30% хворих на гемохроматоз розвивається рак печінки. Частота цього ускладнення із віком збільшується. Гепатоцелюлярна карцинома є найчастішою причиною смерті при гемохроматозі. А ризик її появи у пацієнтів із гемохроматозом у 200 разів вищий, ніж у середньому у популяції. Рак печінки виявляється у хворих з вже розвиненим цирозом печінки. Однак ймовірність його виникнення раку не корелює ні зі ступенем ураження печінки, ні з ефективністю лікування.

  До ускладнень гемохроматозу також відносяться: аритмії, інфаркт міокарда, застійна серцева недостатність, кровотечі з розширених вен стравоходу, діабетична та печінкова коми (спостерігаються рідко).

  Пацієнти з гемохроматозом схильні до виникнення різних інфекцій (у тому числі і розвитку сепсису), які можуть викликатися мікроорганізмами, що рідко вражають здорових людей (наприклад, Yersenia enterocolitica і Vibrio vulnificus).

Печінка у хворих на гемохроматоз збільшена, щільна, гладка і нерідко болюча. Печінка може бути збільшена і за відсутності скарг або за незмінених функціональних печінкових проб.

На кінцевій стадії захворювання розвивається макронодулярний цироз печінки; у 30-50% хворих спостерігається спленомегалія.

Ознаки ураження шкіри.

У 25% випадків пігментація шкіри – це перша ознака захворювання. При гемохроматозі шкіра блідо-сірого кольору (за рахунок відкладення меланіну) на ній з'являються ділянки пігментації коричневого відтінку (бронзова шкіра). При цьому вона суха, лискуча.

Пігментація шкіри дифузна, але найбільш виражена на обличчі, шиї, розгинальній поверхні нижньої частини передпліч, тильній сторонікистей, нижніх відділах гомілок, в області статевих органів та шкірних рубців. Складки шкіри та долоні позбавлені пігментації.

Характерно збіднення волосяного покриву на обличчі та тулубі (у 62% випадків).

У 20% хворих відзначається пігментація як шкіри, а й слизових оболонок (наприклад, твердого піднебіння).

У 42% пацієнтів спостерігається атрофія шкіри (на передній поверхні нижніх кінцівок).

Приблизно у половини пацієнтів є койлоніхія (ложкоподібні, увігнуті нігті).

Цукровий діабет.

Приблизно у 80% хворих розвивається інсулінозалежний цукровий діабет. Тому у хворих можна виявити його симптоми: спрагу, поліурію.

Дисфункція ендокринних залоз.

Для гемохроматозу характерна дисфункція статевих залоз (внаслідок недостатності гонадотропної функції гіпофіза), яка проявляється у чоловіків атрофією яєчок, зниженням статевого потягу, імпотенцією, азооспермією, гінекомастією, оволосінням за жіночим типом; у жінок – аменореєю, безпліддям.

Артропатії.

Артропатії розвиваються у 25-50% хворих; найчастіше у хворих віком старше 50 років. Найчастіше у патологічний процес залучаються дрібні суглоби рук, особливо ІІ та ІІІ п'ястно-фалангові суглоби. Надалі прогресуючий поліартрит може поширюватися на променево-зап'ясткові, стегнові та колінні суглоби. Поступово розвивається тугорухливість суглобів. Часто відзначаються завзяті артралгії, викликані хондрокальцинозом великих суглобів (у більшості випадків – колінного).

Симптоми ураження серця.

Ознаки захворювання серця виявляються у 20-30% хворих на гемохроматоз: кардіоміопатія та її ускладнення (хронічна серцева недостатність, аритмії) - найбільш часті причинисмерть молодих пацієнтів.

Найчастіше розвивається застійна серцева недостатність (право-або лівошлуночкова). Серце при цьому дифузно зростає.

Можуть спостерігатися різноманітні порушення серцевого ритму: наприклад, суправентрикулярні екстрасистоли та пароксизмальні тахіаритмії; іноді - мерехтіння передсердь, передсердні фібриляції та атріовентрикулярна блокада різного ступеня.

• Симптоми гемохроматозу, що найчастіше виявляються при фізикальному дослідженні

  Симптоми	Частота (%)
  Гепатомегалія	60-85
  Цироз печінки	50-95
  Пігментація шкіри	40-80
  Артрити	40-60
  Цукровий діабет	10-60
  Спленомегалія	10-40
  Випадання волосся	10-30
  Тестикулярна атрофія	10-30
  Дилатаційна кардіоміопатія	0-30

Зниження феритину відбиває дефіцит заліза при залізодефіцитних анеміях.

• Визначення вмісту трансферину в сироватці крові.

  Зменшення вмісту трансферину може свідчити не тільки про гемохроматоз, але й про будь-яке порушення, пов'язане із запаленням або некрозом хронічному запаленні або злоякісній пухлині, особливо нижніх відділів кишечника; про нефротичний синдром; спадкової атрансферинемії; множинні мієломи.

  Збільшення вмісту трансферину може вказувати на підвищений вміст естрогенів в організмі (наприклад, при вагітності, пероральних контрацептивах) або на дефіцит заліза (підвищений вміст трансферину часто передують появі анемії).

• Визначення загальної залізозв'язувальної здатності сироватки.

  У нормі загальна залізозв'язувальна здатність сироватки становить 2,50-4,25 мг/л або 44,8-76,1 мкмоль/л. При гемохроматоз цей показник зменшується.

• Визначення розрахункового коефіцієнта насичення трансферину залізом (НТЗ).

  Коефіцієнт насичення трансферину залізом є розрахунковою величиною [НТЖ=(залізо сироватки/ загальна залізозв'язувальна здатність сироватки х100%).НТЖ точно відображає запаси заліза в організмі. Однак підвищення НТЖ може свідчити не тільки про гемохроматоз, вітаміну В 6 апластичної анемії, його зниження про гіпохромну анемію, злоякісні пухлини шлунка і тонкого кишечника.

  Важливою лабораторною ознакою гемохроматозу є підвищення коефіцієнта НТЗ: у чоловіків вище 60%, у жінок – вище 50%. При гемохроматозі цей показник може досягати 90% (у нормі 25-35%). Чутливість методу становить 90%; специфічність – 62%.

• Десфераловий тест.

  Це дослідження дозволяє підтвердити перевантаження залізом. Після внутрішньом'язового 0,5 г дефероксаміну (Десферал) добова екскреція заліза із сечею значно перевищує нормальний рівень (0-5 ммоль/добу), становлячи 3-8 мг та більше.

  Проба з десфералом, що відображає запаси заліза, що легко мобілізується, може давати хибнонегативні результати, наприклад, при дефіциті аскорбінової кислоти. У хворих на гемохроматоз аскорбінова кислота посилює абсорбцію і підвищує токсичність заліза, тому її недостатність може призводити до виснаження депо легко мобілізованого заліза, яке і виявляється при десфералової пробі.

• Проведення молекулярно-генетичного аналізу

  Молекулярно-генетична діагностика гемохроматозу спирається на визначення двох поширених мутацій гена HFE - C282Y та H63D, пов'язаних із підвищеним ризиком захворювання. Діагностика проводиться упродовж 2-4 тижнів. Дозволяє підтвердити спадкову природу гемохроматозу та виключити вторинний характер перевантаження залізом.

  Діагноз спадкового гемохроматозу встановлюється за наявності гомозиготних мутацій гена HFE (С282Y або Н63D) або при виявленні складних гетерозигот (поєднання гетерозиготних мутацій C282Y та Н63D) у хворих з лабораторними ознаками перевантаження залізом. Ізольовані гетерозиготні мутації С282Y та Н63D зустрічаються у популяції здорових людей з частотою 10,6% та 23,4% випадків, відповідно; наявність цих мутацій не є підставою для діагностики спадкового гемохроматозу.

  Молекулярно-генетична діагностика гемохроматозу проводиться у хворих з клінічною симптоматикою гемохроматозу та/або типовими відхиленнями показників метаболізму заліза для підтвердження/уточнення діагнозу, а також у родичів таких хворих з метою діагностики у них захворювання на доклінічній стадії та своєчасного початку його лікування.

  Більш ніж у 90% гомозигот з мутацією C282Y розвивається виражене навантаження залізом, що відповідає вмісту заліза у тканині печінки понад 4500 мкг (або 80 ммоль) на 1 г сухої маси у дорослого пацієнта. Таке навантаження є менш ніж 5% складних гетерозигот.

• • Рентгенологічні дослідження суглобів.

    При рентгенологічне дослідженнясуглобів виявляються ознаки гіпертрофічного остеоартриту (кістозні зміни склерозованих субхондральних поверхонь кісток, втрата суглобових хрящів з звуженням суглобових просторів, дифузна демінералізація, гіпертрофічна проліферація кістки та кальциноз синовіальних оболонок), хондрокальциноз.

  • КТ органів черевної порожнини.

    У результаті дослідження можна виявити підвищену щільність тканини печінки внаслідок відкладень заліза чи запідозрити наявність гемохроматозу. Однак, якщо рівень сироваткового заліза перевищує норму менш ніж у 5 разів, за допомогою цього методу неможливо виявити ознаки перевантаження залізом. КТ печінки проводиться також для виключення діагнозу гепатоцелюлярної карциноми.

  • МРТ органів черевної порожнини.

    Печінка хворого на гемохроматоз на знімках має темно-сіре або чорне забарвлення. МРТ інформативна у діагностиці гемохроматозу при значному навантаженні внутрішніх органів залізом. Однак проведення цього дослідження не може скасувати необхідність виконання біопсії печінки з подальшим гістологічним вивченням отриманих зразків тканини. МРТ печінки проводиться також для виключення діагнозу гепатоцелюлярної карциноми.

    
    На МРТ-знімку пацієнта з гемохроматоз печінка візуалізується як ділянка зниженої щільності чорного кольору.
  • Оцінка результатів біопсії печінки.

• Тактика обстеження

  Діагностика гемохроматозу заснована на визначенні показників метаболізму заліза, так як біохімічні печінкові проби протягом тривалого часу, навіть на стадії цирозу печінки, залишаються нормальними і не корелюють з рівнем накопичення заліза в печінці.

  Патогномонічними для гемохроматозу вважаються такі зміни лабораторних показників:

  • Збільшення вмісту заліза сироватки крові до 54-72 мкмоль/л.
  • Збільшення вмісту феритину – понад 900мкг/л.
  • Зниження загальної залізозв'язувальної здатності сироватки менше 40 мкмоль/л.
  • Зниження вмісту трансферину сироватки крові менше 2,6 г/л.
  • Підвищення коефіцієнта насичення трансферину залізом понад 60% (є неінвазивним інформативним скринінговим тестом на наявність перевантаження залізом).

  Якщо коефіцієнт насичення трансферину залізом більше 45%, то наступним етапом діагностики має стати генетичне тестування пацієнта на наявність мутацій C282Y та/або H63D.

  Якщо пацієнт є гомозиготним носієм мутацій C282Y, H63D або складним гетерозиготним носієм мутацій C282Y/H63D, то діагноз спадкового гемохроматозу вважається встановленим. Для верифікації діагнозу у випадках не потрібно проведення біопсії печінки.

  Якщо вміст печінкових ферментів у хворого в межах норми, вміст феритину менше 1000 мкг/л та вік пацієнта менше 50 років, то необхідно проводити біопсію печінки з визначенням печінкового індексу заліза, який розраховується як відношення показника вмісту заліза у тканині печінки (мкмоль/г сухої ваги) до віку хворого (у роках). Якщо печінковий індекс заліза перевищує 1,9, діагноз спадкового гемохроматозу можна вважати встановленим.

• Диференціальний діагноз гемохроматозу

  Диференціальний діагноз гемохроматозу необхідно проводити з такими захворюваннями:

  Захворювання	Механізм навантаження
  Таласемія, сидеробластна анемія, вроджені дизеритропоетичні анемії	Неефективний еритропоез+переливання крові
  Переливання крові, застосування препаратів заліза, синдром Баунті.	Надлишкове надходження заліза + генетичний фактор
  Атрансферинемія, дефіцит церулоплазміну	Дефекти транспорту та метаболізму заліза
  Пізня шкірна порфірія
  Спадкова гемолітична анемія	Наслідується зчеплено з геном HFE
  Алкоголізм, неалкогольний стеатогепатит, портокавальний шунт	Підвищена абсорбція аліментарного заліза
  Локальний сидероз (легеневий, печінковий)	Діапедез еритроцитів, хронічний внутрішньосудинний гемоліз

Гемохроматоз – це захворювання, яке впливає на метаболізм заліза, що спричиняє надлишок заліза в організмі. Дізнайтеся, що викликає його, симптоми та лікування.

Немає сумнівів у тому, що печінка є одним із найважливіших органів нашого організму. Серед її основних функцій можна згадати зберігання та виділення цукру в крові, синтез глікогену, переробка алкогольних напоїв та різних ліків, усунення домішок із крові…

Тим не менш, існує ряд захворювань печінки, які можуть впливати на печінку, особливо безпосередньо. Хорошим прикладом є гемохроматоз, захворювання, яке може бути спадковим або набутим.

Що таке гемохроматоз?

Гемохроматоз - це зміна, яка характеризується поганим метаболізмом заліза в нашому організмі. Зайве говорити, що це важливий компонент нашого тіла, якщо ми хочемо, щоб усі наші органи правильно функціонували. За оцінками, правильна кількість заліза в крові має становити принаймні близько 4 або 5 г, кількість, що виділяється завдяки гемоглобіну.

Однак ця умова характеризується тим, що організм не здатний зруйнувати цей елемент і, отже, спричинює надмірне збільшення рівня заліза у всьому травному тракті. Це те, що може зробити дуже негативний впливна наше здоров'я та особливо на функціонування печінки.

Гемохроматоз - хвороба, яка зустрічається у людей різного віку. Він може торкнутися приблизно одного з 200-300 чоловік і набагато частіше зустрічається у чоловіків, тому що у жінок є інші способи позбутися заліза завдяки вагітності.

Які можуть бути причини гемохроматозу?

Тепер, коли ми вже знаємо, з чого складається гемохроматоз, ми збираємося пояснити, які причини:

• Надмірне споживання вина. Цей алкогольний напій характеризується наявністю величезних доз заліза. Тому, якщо він приймається в дуже великій кількості, можливо, що ця людина страждає від гемохроматозу.
• Гепатит C. Цей вірус печінки також може спричинити підвищення рівня заліза у крові.
• Переливання крові. Коли людина отримує безліч переливань з будь-якої причини, цей процес призводить до того, що відкладення заліза починають накопичуватися.
• Дефіцит у виробництві трансферину. Transferrin – це білок, який відповідає за транспортування заліза через організм. Однак проблеми виникають, коли людина не здатна секретувати цей білок природним чином, викликаючи явний випадок гемохроматозу.

Симптоми гемохроматозу

Симптоми гемохроматозу можуть змінюватись в залежності від того, наскільки розвинена хвороба. Тому дуже важливо визначити його якомога швидше. Серед найпоширеніших симптомів:

• Пошкодження печінки: одним із найпоширеніших симптомів гемохроматозу є те, що відоме як гепатомегалія. Це означає, що ліва частина печінки запалена, що може згодом викликати асцит, набряк і навіть жовтяницю.
• Надлишок заліза також може накопичуватися через різні серцеві м'язи, що згодом може викликати помірну серцеву недостатність. Яскравими симптомами цього стану є крайня втома та набряк ніг.
• Гіперпігментація шкіри: Більшість випадків гемохроматозу зазвичай транслюються пізніше у випадках гіперпігментації шкіри до дуже темних тонів. Також нормально бачити фотографії облисіння чи випадання волосся.

Типи гемохроматозу

Як зазначено на початку цієї замітки, існують два різні типи гемохроматозу: один спадковий (найпоширеніший) і один набутий. Нижче ми дізнаємося про основні відмінності.

Спадковий гемохроматоз

Спадковий гемохроматоз є генетичним захворюванням аутосомно-рецесивного типу (або рецесивного успадкування), що означає, що для його прояву він повинен бути успадкований від батька і матері; тобто обоє батьків мають нести ген.

За оцінками, кожна 20-25 чоловік несе ген, а це означає, що ми маємо спадкову хворобу печінки, яка дуже поширена.

У разі спадкового гемохроматозу в генах білка HFE було ідентифіковано дві мутації, відомі як C282Y та H63D. Згідно з дослідженнями, за оцінками, у Європі від 60 до 100% уражених пацієнтів успадковують ген C282Y від обох батьків (гомозиготний C282Y) або успадковують ген H63D від одного та гена C282Y від іншого (подвійні гетерозиготи).

Придбаний гемохроматоз

Також відомий як вторинний гемохроматоз, він викликаний широким розмаїттям розладів і станів, у своїй немає жодної чи конкретної причини, що призводить до збільшення кількості відкладень заліза в організмі.

Серед причин, які найчастіше спричиняють появу цього гемохроматозу, можна згадати:

• Захворювання печінки, такі як алкогольна хвороба печінки або гепатит С.
• Хронічне споживання алкоголю, що впливає печінку.
• Виконання кількох переливань крові.
• Вроджений дефіцит трансферину.
• Порфирія шкірна тарда.
• Неонатальний гемохроматоз.
• Ацерулоплазмінемія.
• Надмірне споживання заліза

Яке лікування існує при гемохроматоз?

Оскільки гемохроматоз характеризується надто високою дозою заліза в нашому організмі, очевидно, що необхідно буде зменшити рівні цього компонента. Для цього необхідно враховувати такі ознаки:

• Скорочення споживання алкоголю. Споживання деяких напоїв, таких як червоне або рожеве вино, може спричинити появу гемохроматозу. Тому рекомендується припинити прийом їх з моменту появи перших симптомів.
• Уникайте білої риби та морепродуктів. Риба також є невичерпним джерелом заліза. Тому необхідно буде припинити приймати його на якийсь час для зниження рівня заліза. Те саме стосується молюсків або вітамінних добавок, що містять залізо або вітамін С.
• Тримайтеся подалі від посуду, зробленого із заліза. І річ у тому, що його обробка чи маніпуляція можуть призвести до того, що пізніше ми запозичуємо цей елемент випадково.

Гемохроматоз – це спадкова (генетична) хвороба, пов'язана з неправильним засвоєнням заліза. Цей мікроелемент занадто інтенсивно всмоктується з кишківника, внаслідок чого настає його надлишок. Метал накопичується в , серцевому м'язі, підшлунковій залозі. Особливо сильно перевантажується печінка. Внаслідок накопичення залізних надлишків органи ушкоджуються, їх клітини не здатні виконувати свої функції.

Що таке гемохроматоз

Гемохроматоз, або, як його ще називають, бронзовий діабет – дуже рідкісне генетичне захворювання. Гемохроматоз – спадкова полісистемна хвороба, що виникає через неконтрольоване накопичення надлишку заліза в тілі у людини.

Перші симптоми виникають зазвичай після 40 років. Хворіють переважно чоловіки. Хвороба обумовлена ​​серйозними змінами в організмі та при несвоєчасному лікуванні призводить до тяжких наслідків.

Причини та різновиди патології

Розрізняють первинний та вторинний гемохроматоз. Основний різновид цієї хвороби – гемохроматоз типу 1 (його називають ще ідіопатичним гемохроматозом). Патологія розвивається внаслідок генетичного порушення. Органи людини починають акумулювати залізо. Вміст заліза в організмі збільшується до 20 г при нормі 3-4 г. Надлишки речовини відкладаються в органах, перетворюючись на пігмент гемосиредин, що засмічує клітини.

Вторинний гемохроматоз існує у наступних різновидах:

• посттрансфузійна – виникає після переливання крові;
• метаболічна – пов'язана з порушенням обміну при тромбозі протоки підшлункової залози, таласемії, при якій відбувається порушення синтезу одного з ланцюгів білкових молекул у гемоглобіні, онкозахворюваннях;
• аліментарна – супроводжує хронічні захворювання печінки;
• змішана - з симптомами, що мають місце при різних типах анемії та таласемії.

Симптоми гемохроматозу

Первинний гемохроматоз обумовлений симптомами, пов'язаними із підвищеною концентрацією заліза та його акумулюванням у печінці, підшлунковій залозі, серцевому м'язі. Хвороби притаманні клінічні прояви:

• постійна слабкість та стомлюваність;
• різка втрата ваги;
• зайва пігментація шкіри, у тому числі у місцях, які не засмагають (пахви, стопи), а також на місцях старих рубців;
• цукровий діабет;
• серцева недостатність, аритмія;
• зниження статевого потягу.
• випадання волосся;
• деформація нігтів.

Симптоми різняться і за статевою ознакою. Так, у чоловіків нерідко спостерігається імпотенція, атрофія яєчок. У жінок відзначається безпліддя, аменорея.

Методи діагностики

Діагностика гемохроматозу починається з обстеження спадкових факторів: чи хтось із родичів мав подібні симптоми.

Далі призначають біохімічний аналіз крові. Важливим симптомом, що свідчить про гемохроматоз, є збільшення концентрації заліза в крові У цьому ж біохімічному дослідженні необхідно звернути увагу на концентрацію трансферину, що вказує на наявність або відсутність гемохроматозу.

Трансферин – білок, до функцій якого входить перенесення заліза у крові. Низький або, навпаки, високий зміст стає приводом для занепокоєння, оскільки вказує на можливе захворювання.

Реальний прогноз стану організму дає. За допомогою пункції в біоптаті визначається вміст заліза. Чим вище концентрація – тим прогноз виживання гірший.

Спадковий характер гемохроматозу встановлюють під час молекулярно-генетичного обстеження.

До лабораторних досліджень додаються інструментальні:

• УЗД органів черевної порожнини;
• ЕхоКГ;
• МРТ печінки;
• рентгенографія суглобів.

Лікування гемохроматозу

Оскільки спадковий гемохроматоз – захворювання генетичного типу, терапії, здатної усунути причину, немає. Однак є інші методики, які зменшують або навіть усувають симптом, запобігають ускладненням та покращують стан хворих. Лікування проводиться в комплексі, що включає методику фільтрації крові, медичні препарати, спеціальну дієту.

Препарати

Лікарські засоби, за допомогою яких позбавляються залізних надлишків, мають у своєму складі дефероксамін. Він пов'язує іони заліза та виводить їх із сечею. Часто використовуваним для усунення симптомів хвороби є Десферал. Його вводять курсами краплинно, внутрішньовенно та внутрішньом'язово.

Призначається також симптоматичне лікування, за допомогою якого усувають симптоми цукрового діабету, підтримують і серця.

Кровопускання

Найбільш дієвим способом, що запобігає симптомам гемохроматозу, вважається кровопускання (флеботомія). Процедура знижує вміст залізних надлишків у організмі. Метод застосовується двічі на тиждень. За одне кровопускання звільняється близько 450 мл крові. Продовжувати процедури до появи симптомів легкої анемії. Таке лікування гемохроматозу продовжується протягом 2-3 років.

Дієта та спосіб життя

Здорова дієта при гемохроматозі має стати частиною лікування. З раціону прибирають залізовмісні продукти. Цілком виключають морепродукти, обмежують м'ясо. У раціоні обмежується борошняне, включаючи чорний хліб.

Заборонено вживання навіть мінімальної кількостіалкоголю. Значно ускладнює перебіг захворювання куріння.

Дозволено вживання чорного чаю та кави. Вони містять речовину танін, що уповільнює всмоктування організмом заліза. Тому, якщо довелося поїсти страв із великим вмістом цього металу, можна запитати їх чаєм чи кавою, а також молоком.

Екстракорпоральні методи гемокорекції

Симптоми надлишкового заліза усувають за допомогою новітньої процедури цитоферезу. Кров прямує окремим руслом. При цьому відбувається зміна її ферментного, клітинного складу та очищення від шкідливих речовин, у тому числі:

• токсинів;
• антитіл;
• продуктів метаболічного розпаду;
• надлишків холестерину.

Гемохроматоз печінки входить до списку показань до процедури екстракорпоральної гемокорекції. Всі методи гемокорекції мають свої особливості:

1. Лімфоцитоферез. З крові витягають лімфоцити, їх активують білками-цитокінами. Спосіб допомагає зняти хронічне запалення.
2. Плазмаферез. Після забору крові її поділяють на елементи та плазму. Плазму очищають від токсинів та продуктів обміну речовин та повертають на місце.
3. Фотофорез. Компоненти крові піддаються впливу ультрафіолетових променів.
4. Імуносорбція. Кров пропускається через імуносорбент. При цьому видаляються антитіла та антигени.
5. Кріоаферез. Процедура аналогічна плазмаферезу. З охолодженої плазми видаляються надлишки заліза, токсичні продукти.

Оперативне лікування

Складне пошкодження печінки, яке часто є у хворих на гемохроматоз, залишає їм мало надій на життя. Єдиний шлях, за допомогою якого людина може прожити ще якийсь час, – трансплантація. Пересадка печінки є найскладнішою та найдорожчою операцією. Після оперування можлива поява небажаних симптомів. Тому лікарі намагаються вилікувати хворого на ліки та процедури, без застосування кардинальних методів.

Народні та альтернативні методи

Народні методи терапії що неспроможні знизити відсоток заліза в організмі, але здатні усунути деякі хворобливі симптоми.

Трави та лікарські збори застосовуються лише для допоміжного лікування. Народні рецепти, як і звичайні ліки, не позбавлені протипоказань, тому перед лікуванням рекомендується порадитися з фахівцем.

Можливі рецепти:

• Для приготування лікувального збору необхідно зібрати траву будри, дубровника, квітки білої акації та чорної бузини. Змішати разом по 1 ст. л. кожного інгредієнта, залити 0,5 л киплячого червоного вина. Відстоювати суміш 2 години, потім процідити та пити 3 рази на день по 50 мл.
• Рівні частини коріння лопуха, листя чорниці, траву золототисячника, дубровника, шавлії та споришу змішати разом і заварити в 1 л окропу 2 ст.л. збирання. Наполягати приблизно 3 години, потім процідити. Додати 3 ст. натурального меду та пити 3 рази на день по 1 склянці.
• Ще одним корисним засобом проти симптомів гемохроматозу є збір з полину, листя волоських горіхів, плодів вишні, трав чорної шовковиці, деревію, самшиту. Усі трави потрібно подрібнити, заварити в 1 л окропу 2 ст. Процідити, охолодити. Приймати по півсклянки 3 десь у день.

Наслідки для організму

На ранніх стадіях хвороба не дає виражених симптомів. Зазвичай пацієнти скаржаться на втому та нездужання. Зі збільшенням обсягу заліза в організмі з'являються все більш тривожні симптоми.

Гемохроматоз характеризується тріадою симптомів:

• цироз;
• надлишкове фарбування шкіри;
• гормональні розлади.

Від надлишку заліза в організмі насамперед страждає печінка. Гемохроматоз може спровокувати. Гепатоцити (печінкові клітини) гинуть, що спричиняє збої в роботі органу. Він перестає виконувати свої завдання щодо знешкодження токсичних речовин. Це призводить до загальної інтоксикації організму, великих уражень печінки і, перш за все, до цирозу.

Ускладненням гемохроматозу є такі симптоми, як порушення ритму та інші відхилення у роботі серця.

Спостерігається симптоми у вигляді нетипового забарвлення шкіра, що з'являється внаслідок відкладення гемосидерину – речовини темно-жовтого кольору. Бронзовим пігментом покривається шкіра обличчя, рук, пахвових западин, зовнішніх геніталій.

У 40% хворих з'являються симптоми артралгії – біль у суглобах. Поступово обмежується рухливість тіла.

Прогноз та профілактика

Прогноз хвороби співвідноситься з рівнем заліза, що накопичився, і з можливостями людського організму. Гемохроматоз притаманний безперервно прогресуючий перебіг. Без лікування симптоми наростають, настають незворотні зміни. Прогноз без лікування несприятливий.

Проте сучасна медицина здатна продовжити хворим на життя. При неускладненому перебігу захворювання більшість живе понад 10 років.

До профілактики посилення симптомів гемохроматозу відносяться:

• збалансоване харчування, обмеження в раціоні їжі, що містить залізо та велику кількість білків;
• відмова від алкоголю та нікотину;
• вживання антибіотиків, призначених лікарем;
• лікування хвороб травних органів та крові при появі перших симптомів.

Оскільки симптоми гемохроматозу часто бувають нечіткими, не варто нехтувати щорічними профілактичними відвідинами лікаря.

Література

• Черенков, В. Г. Клінічна онкологія: навч. посібник системи післядиплом. освіти лікарів/В. Г. Черенков. - Вид. 3-тє, испр. та дод. - М.: МК, 2010. - 434 с.: іл., табл.
• Ільченко О.О. Хвороби жовчного міхура та жовчних шляхів: Посібник для лікарів. - 2-ге вид., перероб. та дод. – М.: ТОВ «Видавництво «Медичне інформаційне агентство», 2011. – 880 с: іл.
• Тухтаєва Н. С. Біохімія біліарного сладжу: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук/Інститут гастроентерології АН Республіки Таджикистан. Душанбе, 2005
• Литовський, І. А. Жовчнокам'яна хвороба, холецистити та деякі асоційовані з ними захворювання (питання патогенезу, діагностики, лікування) / І. А. Литовський, А. В. Гордієнко. – Санкт-Петербург: СпецЛіт, 2019. – 358 с.
• Дієтологія / За ред. А. Ю. Барановського - Вид. 5-е – СПб.: Пітер, 2017. – 1104 с.: іл. - (Серія «Супутник лікаря»)
• Подимова, С.Д. Хвороби печінки: Посібник для лікарів/С.Д. Підимова. - Вид. 5-те, перероб. та дод. – Москва: ТОВ «Медичне інформаційне агентство», 2018. – 984 с.: іл.
• Шифф, Юджін Р. Введення в гепатологію / Юджін Р. Шіфф, Майкл Ф. Соррел, Вілліс С. Меддрей; пров. з англ. за ред. В. Т. Івашкіна, А.О. Буєверова, М.В. Маєвській. - М.: ГЕОТАР-Медіа, 2011. - 704 с. – (Серія «Хвороби печінки за Шиффом»).
• Радченка, В.Г. Основи клінічної гепатології. Захворювання печінки та біліарної системи. - СПб.: «Видавництво Діалект»; М.: "Видавництво БІНОМ", - 2005. - 864 с.: іл.
• Гастроентерологія: Довідник/За ред. А.Ю. Барановського. - СПб.: Пітер, 2011. - 512 с.: іл. – (Серія "Національна медична бібліотека").
• Лутай, А.В. Діагностика диференціальна діагностиката лікування захворювань органів травлення: Навчальний посібник/О.В. Лутай, І.Є. Мішина, А.А. Гудухін, Л.Я. Корнілов, С.Л. Архипова, Р.Б. Орлов, О.М. Олеутська. - Іваново, 2008. - 156 с.
• Ахмедов, В.А. Практична гастроентерологія: Посібник для лікарів. - Москва: ТОВ «Медичне інформаційне агентство», 2011. - 416 с.
• Внутрішні хвороби: гастроентерологія: Навчальний посібник для аудиторної роботи студентів 6 курсу за спеціальністю 060101 – лікувальна справа/уклад: Миколаєва Л.В., Хендогіна В.Т., Путінцева І.В. - Красноярськ: тип. КрасДМУ, 2010. - 175 с.
• Радіологія (променева діагностика та променева терапія). За ред. М.М. Ткаченко. - К.: Книга-плюс, 2013. - 744 с.
• Іларіонов, В.Є., Симоненко, В.Б. Сучасні методифізіотерапії: Посібник для лікарів загальної практики (сімейних лікарів). - М: ВАТ «Видавництво «Медицина», 2007. - 176 с.: іл.
• Шіфф, Юджін Р. Алкогольні, лікарські, генетичні та метаболічні захворювання / Юджін Р. Шіфф, Майкл Ф. Соррел, Вілліс С. Меддрей: пров. з англ. за ред. Н. А. Мухіна, Д.Т. Абдурахманова, Е.З. Бурневича, Т.М. Лопаткіної, Є.Л. Танащук. - М: ГЕОТАР-Медіа, 2011. - 480 с. – (Серія «Хвороби печінки за Шиффом»).
• Шифф, Юджин Р. Цироз печінки та її ускладнення. Трансплантація печінки / Юджін Р. Шіфф, Майкл Ф. Соррел, Вілліс С. Меддрей: пров. з англ. за ред. В.Т. Івашкіна, С.В. Готьє, Я.Г. Мойсюка, М.В. Маєвській. - М: ГЕОТАР-Медіа, 201й. - 592 с. – (Серія «Хвороби печінки за Шиффом»).
• Патологічна фізіологія: Підручник для студентів мед. вузів/Н.М. Зайко, Ю.В. Буць, О.В. Отаман та ін; За ред. Н.М. Зайко та Ю.В. Биця. - 3-тє вид., Перероб. та дод. - К.: "Логос", 1996. - 644 с.; іл.128.
• Фролов В.А., Дроздова Г.А., Казанська Т.А., Білібіна Д.П. Демуров Є.А. Патологічна фізіологія. - М.: ВАТ «Видавництво «Економіка», 1999. - 616 с.
• Михайлов, В.В. Основи патологічної фізіології: Посібник для лікарів. - М.: Медицина, 2001. - 704 с.
• Внутрішня медицина: Підручник у 3 т. - Т. 1/Є.М. Амосова, О. Я. Бабак, В.М. Зайцева та ін; За ред. проф. О.М. Амосовою. - К.: Медицина, 2008. - 1064 с. + 10 с. кол. вкл.
• Гайворонський, І.В., Нічіпорук, Г.І. Функціональна анатомія органів травної системи(будова, кровопостачання, іннервація, лімфовідтікання). Навчальний посібник. - СПб.: Елбі-СПб, 2008. - 76 с.
• Хірургічні захворювання: Підручник. / За ред. М. І. Кузіна. - М.: ГЕОТАР-Медіа, 2018. - 992 с.
• Хірургічні захворювання. Посібник з обстеження хворого: Навчальний посібник/Чорноусов А.Ф. та ін – М.: Практична медицина, 2016. – 288 с.
• Alexander J.F., Lischner M.N., Galambos J.T. Natural history of alcoholic hepatitis. 2. The longterm prognosis // Amer. J. Gastroenterol. - 1971. - Vol. 56. - P. 515-525
• Дерябіна Н. В., Айламазян Е. К., Воїнов В. А. Холестатичний гепатоз вагітних: патогенез, клініка, лікування// Ж. акуш. та дружин. хвороб. 2003. №1.
• Pazzi P., Scagliarini R., Sighinolfi D. та ін. Нестероїдний антиінфламаторний спосіб використання і gallstone disease prevalence: a case-control study // Amer. J. Gastroenterol. - 1998. - Vol. 93. - P. 1420-1424.
• Мараховський Ю.Х. Жовчнокам'яна хвороба: по дорозі до діагностики ранніх стадій // Ріс. журн. гастроентерол., гепатол., Колопроктол. - 1994. - T. IV, № 4. - С. 6-25.
• Higashijima H., Ichimiya H., Nakano T. та ін. Deconjugation of bilirubin accelerates coprecipitation of cholesterol, fatty acids, і mucin in human bile–in vitro study // J. Gastroenterol. - 1996. - Vol. 31. - P. 828-835
• Шерлок Ш., Дулі Дж. Захворювання печінки та жовчних шляхів: Пер. з англ. / За ред. З.Г. Апросін, Н.А. Мухіна. - М.: ГЕОТАР Медицина, 1999. - 860 с.
• Дадвані С.А., Ветшев П.С., Шулутко А.М., Прудков М.І. Жовчнокам'яна хвороба. - М.: Вид. будинок «Відар-М», 2000. - 150 с.
• Яковенко Е.П., Григор'єв П.Я. Хронічні захворювання печінки: діагностика та лікування // Рус. мед. жур. - 2003. - Т. 11. - № 5. - С. 291.
• Садів, Олексій Чистка печінки та нирок. Сучасні та традиційні методи. - СПб: Пітер, 2012. - 160 с.: іл.
• Нікітін І.Г., Кузнєцов С.Л., Сторожаков Г.І., Петренко Н.В. Віддалені результати інтерферонотерапії гострого HCV-гепатиту. // Росс. журн. гастроентерології, гепатології, колопроктології. - 1999, т. IX, № 1. - с. 50-53.

Гемохроматоз – спадкове захворювання, що характеризується порушенням обміну заліза, у результаті відбувається надмірне накопичення даного елемента в тканинах організму (більше 20 р за норми 3-4 р). Назва нозологічної форми відображає найбільш характерну для цієї хвороби ознаку – інтенсивне фарбування шкірних покривів та внутрішніх органів.

Типовий для гемохроматозу симптомокомплекс був вперше описаний у другій половині ХІХ століття.

За статистичними даними, ймовірність захворювання на гемохроматоз у популяції становить 0,33%.

Синоніми: пігментний цироз, бронзовий діабет.

Надмірне накопичення заліза в тканинах печінки

Причини та фактори ризику

Причиною спадкового гемохроматозу є генетично обумовлена ​​схильність, пов'язана з мутацією генів, відповідальних за основні етапи обміну пігментів залізовмісних в організмі (C282Y і H63D).

Вторинний гемохроматоз формується і натомість набутої неспроможності ферментних систем, що у обміні заліза в організмі. Основні патології, що призводять до розвитку вторинного гемохроматозу:

• хронічні вірусні гепатитиС та В;
• стеатогепатит неалкогольного генезу;
• пухлини печінки;
• лейкоз;
• закупорка проток підшлункової залози;
• цироз печінки;
• таласемія.

Накопичення заліза в тканинах і органах може стати причиною розвитку станів, що загрожують життю – печінковій або діабетичної коми, печінкової та серцевої недостатності, кровотечі з розширених поверхневих вен

Форми захворювання

Основні форми гемохроматозу – первинна та вторинна, причому первинна не є моногенним захворюванням. Залежно від типу мутації розрізняють такі варіанти первинного (спадкового) гемохроматозу:

• аутосомно-рецесивний;
• ювенільний;
• аутосомно-домінантний;
• пов'язаний із мутацією рецептора другого типу до трансферину.

Стадії захворювання

Гемохроматоз має такі стадії:

1. Без навантаження організму залізом.
2. З навантаженням організму залізом без клінічних симптомів.
3. З вираженими клінічними проявами патології.

Симптоми

Ранні стадії патологічного процесу характеризуються наявністю таких загальноклінічних симптомів інтоксикації:

• підвищена стомлюваність, прогресуюча слабкість;
• зниження апетиту;
• зниження маси тіла;
• невмотивоване ослаблення статевої функції.

Типовий для гемохроматозу симптомокомплекс був вперше описаний у другій половині ХІХ століття.

Надмірне накопичення заліза в тканинах і органах призводить до болів у суглобах та правому підребер'ї, атрофії шкіри, атрофії яєчок у чоловіків.

Класична тріада симптомів гемохроматозу:

• бронзова пігментація шкірних покривів та слизових оболонок;
• цукровий діабет;
• цироз печінки.

Особливості перебігу захворювання у молодих людей

У молодих людей від 15 до 30 років формується так звана ювенільна форма гемохроматозу, для якої характерне виражене навантаження організму залізом з порушенням функціональної активності печінки та серця.

Діагностика

Діагностичні клінічні критерії гемохроматозу:

• цукровий діабет;
• гіпогонадизм;
• кардіоміопатія;
• шкірна пігментація.

Лабораторний критерій – коефіцієнт насичення трансферину від 45% і від.

Найбільш інформативним неінвазивним методом діагностики є магнітно-резонансна томографія печінки, що дозволяє відзначити зниження рівня сигналу внаслідок надмірного накопичення заліза у її клітинних структурах.

За статистичними даними, ймовірність захворювання на гемохроматоз у популяції становить 0,33%.

Лікування

Основний патогенетичний метод лікування гемохроматозу – кровопускання, внаслідок якого з організму елімінується надмірна кількість заліза. Застосовуються також фармакологічні методи виведення заліза, що ґрунтуються на прийомі залізозв'язуючих препаратів.

Симптоматичне лікування полягає у заходах, спрямованих на усунення проявів цукрового діабету, підтримання функціональної активності печінки та серця.

Можливі ускладнення та наслідки

Крім вираженого токсичного впливу надмірної концентрації заліза на організм, його накопичення в тканинах і органах може стати причиною розвитку станів, що загрожують життю – печінкової або діабетичної коми, печінкової та серцевої недостатності, кровотечі з розширених поверхневих вен.

Прогноз

Гемохроматоз – серйозне захворювання, прогноз якого залежить від ступеня накопичення заліза в організмі та від компенсаторних можливостей залучених до патологічного процесу органів та систем. Своєчасно розпочата патогенетична терапія, що регулярно проводиться, дозволяє збільшити тривалість життя на кілька десятиліть.

Профілактика

Оскільки первинний гемохроматозспадково зумовлений, заходів щодо його профілактики не існує. До профілактичних заходів вторинного гемохроматозу відносяться:

• дотримання дієти, що обмежує вживання продуктів, багатих на залізо;
• прийом залізозв'язуючих препаратів.

Відео з YouTube на тему статті:

При активному всмоктуванні заліза в кишечнику з подальшим накопиченням речовини в інших органах розвивається гемохроматоз печінки. Хвороба відноситься до спадкових полісистемних патологій, але може бути набутою на фоні інших захворювань. Клініка – виражена, інтенсивна та проявляється бронзовим відтінком слизових та шкіри. Ускладнення – цироз, кардіоміопатія, цукровий діабет, артралгія, статева дисфункція. Для встановлення діагнозу проводяться специфічні лабораторні аналізи. Лікування ґрунтується на проведенні кровопускань, на принципах дієтотерапії та симптоматичної терапії. За показаннями проводиться трансплантація ураженого органу чи артропластики.

Збій в обміні заліза в крові може викликати захворювання печінки, що називається гемохроматозом.

Що це таке?

Що таке гемохроматоз? Це важка патологія, яку ще називають бронзовим діабетом, пігментним цирозом через специфічну клінічну картину, що характеризується пігментацією шкіри та внутрішніх органів. Хвороба відноситься до напівсистематичних захворювань генетичного типу, спричиненої мутацією гена HFE. Захворювання частіше пов'язане з мутацією гена HFE, що передається, в 6-й хромосомі, тому його називають спадковий гемохроматоз.

Ідіопатичний гемохроматоз проявляється порушенням процесу метаболізму заліза на фоні генної мутації, Внаслідок чого відбувається всмоктування речовини в кишечники з подальшим його скупченням в інших органах (серце, гіпофізі, печінці, суглобах, підшлунковій), у тканинах. На тлі процесу, що відбувається, розвивається поліоргнана недостатність. Хвороба завжди супроводжується цирозом, цукровим діабетом та пігментацією дерми.

Поширеність

Серед генетичних патологій спадковий гемохроматоз – одна з найпоширеніших. Максимальна кількістьвипадків зафіксовано біля північної Європи. За появу захворювання відповідає специфічний мутований гемохроматозний ген, який присутній у ДНК 5% людей Землі, але хвороба розвивається лише в 0.3% населення. Поширеність серед чоловіків вища у 10 разів, ніж у жінок. У 70% хворих перші симптоми виявляються у 40-60 років.

Форми та стадії гемохроматозу

Відповідно до етіологічних факторів розрізняють:

• Первинний гемохроматоз, тобто спадковий тип. Первинна форма пов'язана з вродженим збоєм у роботі ферментних систем, що провокує скупчення заліза на внутрішніх органах, що викликає мутацію гена в 6-й хромосомі ДНК. Розрізняють 4 підформи спадкового захворювання, які відрізняються за ступенем тяжкості та локалізації:

Гемохроматоз може бути уродженим або виникнути у процесі життя.

1. аутосомно-рецесивний, HFE-асоційований (розвивається у 95% пацієнтів);
2. ювенільний;
3. уроджений HFE-неасоційований;
4. аутосомно-домінантний.

• Вторинна недуга, тобто набутий генералізований гемосидероз. З'являється захворювання внаслідок ураження іншим тяжким захворюванням. Набута ферментна недостатність, що прискорює накопичення заліза, буває:

1. посттрансфузійної;
2. аліментарний;
3. метаболічній;
4. неонатальної;
5. змішаної.

Лише третій рівень гемохроматозу має характерні симптоми.

Відповідно до характеру перебігу процесу, розрізняють 3 стадії вродженої та вторинної хвороби:

• I – легка, без навантаження, тобто обмін заліза порушено, та його концентрація вбирається у норми;
• II – середньоважка, з навантаженням, але безсимптомна;
• III – з інтенсивною симптоматикою: пігментацією, дисфункцією серця, нирок, печінки, підшлункової тощо.

Причини та патогенез

Існує ряд причин, які провокують розвиток гемохроматозу:

1. Погана спадковість – причина ідіопатичної форми гемохроматозу. Розвивається недуга через переродження гена, що коригує обмінні процеси за участю заліза. Така хвороба, як мутація гена HFE, успадковується.
2. Інші патології, такі як цироз, неліковані понад півроку гепатити В та С, злоякісні пухлиниу печінкових тканинах або кровотворній системі.
3. Судинні операції, пов'язані з портокавальним шунтуванням у портальній вені.
4. Накопичення жиру в паренхімі фільтра, не пов'язане з інтоксикацією алкоголем.
5. Закупорювання головного каналу підшлункової залози.
6. Введення специфічних внутрішньовенних препаратів, що провокують збільшення концентрації заліза.
7. Переливання. Чужі організму еритроцити руйнуються швидше за свої. Внаслідок їх загибелі утворюється залізо.
8. Постійний гемодіаліз.
9. Хвороби, пов'язані зі збільшенням гемоглобіну. При його руйнуванні утворюється велика кількість метаболітів та заліза.

Усі пункти, крім першого, стимулюють розвиток вторинної патології.

При гемохроматозній зміні відбувається надмірне накопичення заліза у тканинах органів, яке починає їх поступово руйнувати. У місці поразки починається запальний процес. Місцевий імунітет для придушення вогнища активізує процес рубцювання фібрином. В результаті розвивається фіброз ураженого органу та його недостатність. Першою страждає печінка, яка згодом уражається цирозом.

Симптоми та перебіг

Первинний гемохроматоз на початкових стадіяхсебе не виявляє. Можливий розвиток загальної ослабленості та нездужання. З розвитком хвороби з'являються симптоми порушення роботи інших органів, виражені:

Гемохроматоз провокує пігментацію, біль у животі, розладами в ШКТ, головний біль.

• пігментацією дерми в лицьовій частині, спереду передпліччя, зверху кисті, біля пупка, сосків та геніталій, яка пов'язана з відкладенням гемосидерину та невеликої кількості меланіну;
• відсутністю оволосіння лицьової частини та тулуба;
• нелокалізованими болями у животі різної сили;
• шлунково-кишковими розладами, включаючи нудоту з блюванням, діареєю, відсутністю апетиту;
• запамороченнями;
• обмеженням рухової здатності суглобів через їх пошкодження та деформації.

Найпоширенішим симптомокомплексом при гемохроматозній зміні є симптоми цирозного ураження паренхіми, цукрового діабету на тлі сильної пігментації дерми. Симптоми виявляються, коли рівень заліза перевищує 20 г, що у 5 разів вище за фізіологічну норму.

Течія недуги відрізняється постійним прогресуванням. За відсутності терапії негайно з'являються симптоми незворотних змін та тяжких ускладнень, що загрожують смертю.

Ускладнення та наслідки

У міру прогресування хвороби розвиваються такі ускладнення:

1. Печінкова дисфункція, коли виконуються основні функції.
2. Будь-які порушення серцевого ритму та застійна серцева дисфункція.
3. Інфекційні ускладнення різного характеру.
4. Інфаркт міокарда.
5. Кровотечі з варикозних вен, частіше у стравоході та ШКТ.
6. Діабетична та печінкова коми при прогресуванні діабету та цирозу, відповідно.
7. Розвиток пухлин, частіше у печінкових тканинах.
8. Цукровий діабет, який розвивається у 75% випадків.
9. Гепатомегалія, коли печінка збільшується у розмірі.
10. Спленомегалія – збільшення обсягів селезінки.
11. Дифузно-прогресуючий цирозне ураження паренхіми.
12. Артралгія, коли сильно болять суглоби. Особливо страждають міжфалангові суглоби на другому та третьому пальцях рук.
13. Сексуальні порушення, такі як імпотенція (у чоловіків). У жінок розвивається аменорея, як наслідок, зниження лібідо.
14. Поразки гіпофіза і, що з цим, гормональна недостатність.

Діагностика

Оскільки гемохроматоз провокує різні захворювання, клінічна картина може бути різною. Отже, діагностувати патологію здатні різні фахівці, такі як:

Поставити остаточний діагноз збою обміну заліза можна лише пройшовши комплексне обстеження у дерматолога, уролога, кардіолога та інших фахівців.

• гастроентеролог;
• кардіолог;
• ендокринолог;
• гінеколог;
• уролог;
• ревматолог;
• дерматолог.

Але всі лікарі застосують єдиний підхід у діагностуванні патологічного стану, незалежно від причини та клінічної картини. Після візуального огляду та оцінки скарг хворого призначається комплекс складних лабораторно-інструментальних досліджень для уточнення діагнозу та визначення ступеня важкості ушкоджень організму.

Діагностика спрямована на виявлення самої недуги специфічними методами, оскільки стандартний перелік аналізів – неінформативний. На сьогоднішній день пропонується покрокова схема діагностування патологічного стану, що включає такі етапи:

1. Визначення рівня трансферину – специфічного білка, що у переносі заліза по організму. Норма – трохи більше 44%.
2. Розрахунок феритину. Норма речовини у жінок у період поза та після менопаузи становить 200 та 300 одиниць, відповідно.
3. Діагностичне кровопускання. Суть методу – вилучення невеликої кількості крові з підрахунком заліза сироватці. Зазвичай хворому стає кращим, коли рівень заліза в загальному кровотоку падає на 3 грами.

Лабораторні методи

Діагностують гемохроматоз так само за результатами аналізів крові та сечі.

Клінічні аналізи, необхідні для діагностування захворювання, засновані на визначенні рівня самого заліза та речовин, що беруть участь у його метаболізмі та перенесенні по організму. Застосовуються такі лабораторні методи діагностики, як:

• специфічний аналіз на концентрацію заліза, феритину, трансферину;
• позитивна десфералова проба - дослідження сечі з підрахунком заліза, що виводиться;
• оцінка падіння загальної залізозв'язувальної властивості крові.

Для підтвердження діагнозу проводиться пункційна або дерма з подальшим дослідженням на наявність/відсутність відкладень гемосидерину. Спадкова форма недуги визначається на підставі даних, отриманих при молекулярно-генетичному дослідженні.

Щоб оцінити ступінь тяжкості пошкодження інших органів та визначення прогнозу, проводяться:

• печінкові проби;
• аналізи біологічних рідин на цукор та глікозильований гемоглобін.

Інструментальні методики

Додатково до клінічних досліджень біологічних рідин хворого проводиться інструментальне обстеження, яке дозволяє отримати більш точну картину за течією, поширеністю патологічного процесу, та визначити завдані збитки організму. Для цього призначаються:

• рентген суглобів;
• УЗД очеревини;
• ЕКГ, ЕхоКГ;
• МРТ, .