Що краще за фуросемід або трифас. Клінічна ефективність та безпека застосування петльового діуретика торасеміду Протипоказання до застосування діуретиків

Згідно з даними епідеміологічних досліджень поширеність клінічно вираженої хронічної серцевої недостатності (ХСН) у Російської Федераціїстановить 4,5% (5,1 млн осіб), річна смертність цієї категорії пацієнтів - 12% (612 тис. хворих). Основними причинами розвитку ХСН є у 88% випадків наявність артеріальної гіпертензії(АГ), а 59% ішемічної хворобисерця, комбінація даних захворювань зустрічається у кожного другого пацієнта з ХСН. При цьому серед усіх хворих із серцево-судинними захворюваннями основною причиною госпіталізації у 16,8% у будь-який стаціонар служить декомпенсація ХСН.

Декомпенсація ХСН проявляється на практиці посиленням задишки, застоєм у легенях та при огляді вираженими набряками нижніх кінцівок. Основним заходом терапії є корекція водного гомеостазу як найважливішого інструменту гармонізації нейрогуморального дисбалансу. У цій ситуації діуретики – препарати першої лінії при лікуванні гострої та хронічної серцевої недостатності. У щоденній клінічній практиці кожен лікар-кардіолог, терапевт стикається з необхідністю призначення препарату з групи діуретиків для лікування пацієнтів з ХСН, АГ, що потребує величезного лікарського мистецтва, тому що нераціональне застосування препаратів цієї групи є однією з важливих причин декомпенсації ХСН.

Діуретики - це гетерогенна група препаратів, що збільшує обсяг сечі, що виділяється, і екскрецію натрію. Розрізняються за механізмом дії, фармакологічними властивостями і відповідно до показань до призначення. Відповідно до механізму дії препарати діляться на 4 класи:

1) проксимальні діуретики (проксимальний звивистий каналець): інгібітори карбоангідрази (ацетазоламід) та осмотичні діуретики (манітол, сорбітол та ін., в даний час їх застосування обмежене);
2) петльові діуретики (висхідна частина петлі Генле): інгібітори Na+/2Cl-/K+-котранспортера: Фуросемід, торасемід, буметанід, етакринова кислота;
3) діуретики дистального звивистого канальця: інгібітори Na + /Cl-котранс-пор-тера (гідрохлортіазид та тіазидоподібні діуретики);
4) діуретики збірної трубочки: блокатори Na+-каналів (антагоністи альдостерону, амілорид, тріамтерен).

У кардіології активно застосовуються останні 3 класи діуретиків. Найбільш потужний діуретичний ефект мають петлеві діуретики, саме їх застосування рекомендовано у пацієнтів з клінічно вираженими проявами ХСН. Крім сечогінної дії петльові діуретики через індукцію синтезу простагландинів здатні викликати дилатацію ниркових та периферичних судин. Яскравим представником цього класу є фуросемід, що застосовується з 1959 року до теперішнього часу при лікуванні гостро декомпенсованої та термінальної ХСН. Однак його щоденне застосування викликає дискомфорт у пацієнтів, який виражається в імперативному позиві до сечовипускання протягом 1-2 годин після прийому, відзначається ортостатична гіпотензія на піку активності препарату, все це сприяє зниженню прихильності до лікування.

У зв'язку з цим поява на вітчизняному фармакологічному ринку петльової діуретики пролонгованої дії — оригінального торасеміду в 2011 р. дозволила не лише якісніше та ефективно лікувати пацієнтів із ХСН, а й підвищити комплаентність серед пацієнтів. Торасемід, як і всі петлеві діуретики, пригнічує реабсорбцію натрію і хлоридів у висхідній частині петлі Генле, але на відміну від фуросеміду блокує також ефекти альдостерону, тобто меншою мірою посилює ниркову екскрецію калію. Це знижує ризик розвитку гіпокаліємії – однієї з головних небажаних лікарських реакцій петльових та тіазидних діуретиків. Головною перевагою торасеміду є наявність у нього камедьмісткої оболонки, яка уповільнює вивільнення діючої речовини, що зменшує коливання його концентрації в крові і, отже, забезпечує більш стійкий та тривалий ефект. Фармакокінетичні властивості торасеміду відрізняються від фуросеміду, відмінності представлені у табл.

Важливою перевагою торасеміду є висока біодоступність, яка становить понад 80% і перевищує таку фуросеміду (50%). Біозасвоюваність торасеміду не залежить від їжі, у зв'язку з чим, на відміну від фуросеміду, з'являється можливість застосовувати його в будь-який час доби. Висока та передбачувана біодоступність визначає надійність діуретичної дії торасеміду при ХСН та дозволяє успішніше застосовувати препарат перорально, навіть при випадках важкої ХСН. Перевагою торасеміду пролонгованої форми є повільне вивільнення діючої речовини, що не призводить до розвитку яскраво вираженого піку дії та дозволяє уникнути феномену «підвищеної постдіуретичної реабсорбції». Ця властивість є дуже важливою в аспекті обговорюваної проблеми безпеки, оскільки з ним пов'язується зменшення ризику рикошетної гіперактивації нейрогормональної системи. Крім того, одноразовий прийом торасеміду на добу підвищує прихильність пацієнтів до лікування згідно з даними дослідження на 13% порівняно з терапією фуросемідом.

Торасемід метаболізується цитохромом Р450, чим пояснюється відсутність змін його фармакокінетичних властивостей у пацієнтів із серцевою недостатністю або хронічною хворобою нирок. Тільки 25% дози виводиться із сечею у незміненому вигляді (проти 60-65% при прийомі фуросеміду). У зв'язку з цим фармакокінетика торасеміду істотно не залежить від функції нирок, тоді як період напіввиведення фуросеміду збільшується у хворих з нирковою недостатністю. Дія торасеміду, як і інших петлевих діуретиків, починається швидко. Доза торасеміду 10-20 мг еквівалентна 40 мг фуросеміду. При збільшенні дози спостерігалося лінійне підвищення діурезу та натрійурезу.

Торасемід є єдиним сечогінним засобом, ефективність якого підтверджена у великих багатоцентрових дослідженнях. Так, в одному з найбільших дотепер дослідження TORIC (TORasemide In Chronic heart failure) було включено 1377 хворих з ХСН II-III ФК (NYНА), рандомізованих до прийому торасеміду (10 мг на добу) або фуросеміду (40 мг на добу) ), а також інших діуретиків. У дослідженні оцінювали ефективність, переносимість терапії, динаміку клінічної картини, а також смертність та концентрацію калію у сироватці крові. За результатами даного дослідження терапія торасемідом була достовірно ефективнішою і дозволяла покращити функціональний клас у пацієнтів з ХСН, і значно рідше на даній терапії відзначалася гіпокаліємія (12,9% проти 17,9% відповідно; р = 0,013). Також у ході дослідження було виявлено достовірно нижчу загальну смертність у групі пацієнтів, які приймали торасемід (2,2% проти 4,5% у групі фуросеміду/інші діуретики; p);< 0,05). В целом исследование TORIC показало, что у больных с ХСН терапия торасемидом по сравнению с фуросемидом или другими диуретиками ассоциируется со снижением общей, сердечно-сосудистой и внезапной смертности на 51,5%, 59,7% и 69,9% соответственно .

Отримані дані свідчать нам про те, що терапія торасемідом більш ефективно та безпечно покращує клінічний статус пацієнта, тим самим знижує кількість госпіталізацій до стаціонару, а також має більш сприятливий прогноз у хворих на ХСН, що безпосередньо відображає фармакоекономічний зиск для держави при лікуванні пацієнтів з ХСН. оригінальним петльовим діуретиком пролонгованої дії - торасемід.

Достовірне зниження загальної та серцево-судинної смертності на фоні торасеміду безпосередньо пов'язане з впливом препарату на ремоделювання серця, за рахунок зменшення кінцевого діастолічного об'єму лівого шлуночка (КДО ЛШ). На основі цих даних виникло припущення про здатність торасеміду зменшувати активацію проколаген-I-карбоксипротеїнази, що сприяє уповільненню фіброзу стінки ЛШ. У дослідженні TORAFIC було детально вивчено дію пролонгованої форми торасеміду на уповільнення кардіального фіброзу. Згідно з отриманими даними достовірного впливу на рівень проколаген-I-карбоксипротеїнази не було виявлено. Таким чином, зменшення КДО ЛШ внаслідок застосування торасеміду, швидше за все, пов'язане із закономірним зменшенням об'єму циркулюючої крові. Однак одне залишається незаперечним фактом: торасемід достовірно знижує вираженість ремоделювання міокарда шлуночків.

Торасемід, як і всі діуретики, має антигіпертензивний ефект, але зазвичай петлеві діуретики використовують лише при гіпертонічних кризах і резистентності до тіазидних діуретиків. Торасемід пролонгованої форми - перший петльовий діуретик, який одержав більш широке застосування в осіб з артеріальною гіпертензією. Антигіпертензивний ефект торасеміду обумовлений зниженням загального периферичного судинного опору за рахунок нормалізації порушень електролітного балансу, переважно - зниження вмісту іонів кальцію в гладком'язовому шарі артерій. Доведені прямі судинні ефекти торасеміду, що виражаються у достовірному збільшенні вазодилатації як у здорових волонтерів, так і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією за допомогою механізму, пов'язаного з вивільненням оксиду азоту (NO), а також з блокуючим впливом щодо вазоконстрикторної дії ендотеліну-1. Крім того, є дані, що торасемід здатний зменшувати активність ренін-ангіотензинової системи і чутливість рецепторів ангіотензину II першого типу, перешкоджаючи спазму артерій, що викликається ними. Важливою є наявність антиальдостеронового ефекту у торасеміду, що дозволяє не тільки суворо контролювати артеріальний тиск, але й уповільнювати прогресування уражень органів-мішеней, які багато в чому опосередковуються надлишком альдостерону, що спостерігається у пацієнтів з АГ.

У порівняльних клінічних дослідженнях було доведено, що антигіпертензивний ефект торасеміду розвивається поступово, ніж тіазидних діуретиків, не викликаючи такого вираженого пікового зниження артеріального тиску, що особливо важливо при веденні пацієнтів похилого віку, так як у даної категорії пацієнтів часто виникає виражена ортостатична реакція на фоні прийому тіазидних діуретиків. Пацієнти з АГ, як правило, є коморбідними за супутньою патологією, тому метаболічний профіль при призначенні гіпотензивного лікування є одним з ключових моментів вибору. У дослідженні G. Brunner та співавт. із включенням 3074 пацієнтів з АГ була мета оцінити метаболічний профіль терапії торасемідом. Препарат призначався у дозі 5-10 мг на добу протягом 6 місяців. Згідно з отриманими даними, торасемід є метаболічно нейтральним препаратом, який не сприяє підвищенню рівня глюкози, сечової кислоти, загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності, ліпопротеїдів високої щільності та калію. На основі даних результатів можливе застосування торасеміду у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом, наявністю гіперурикемії, дисліпідемії. Закономірно виникає питання, яка доза для лікування артеріальної гіпертензії більш оптимальна, так як у діуретиків існує дозозалежний ефект. Згідно з даними дослідження P. Baumgart достовірної різниці щодо ефективності «низкодозової терапії» (2,5-5 мг на добу) та «високодозової терапії» (5-10 мг на добу) отримано не було. Аналізуючи метааналіз клінічних досліджень щодо оцінки ефективної дози торасеміду при лікуванні АГ, можна вважати оптимальною дозою 2,5 мг на добу. У пацієнтів з м'якою та помірною АГ ця доза ефективна в 60-70% випадків, що можна порівняти з ефективністю антигіпертензивних препаратів, що найчастіше призначаються. Торасемід пролонгованої форми є перспективним препаратом для лікування пацієнтів з АГ як у самостійній терапії, так і в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту та β-адреноблокаторами.

Висновок

Таким чином, торасемід пролонгованої дії завдяки унікальному фармакологічному профілю, наявності плейотропних властивостей, нейтральному метаболічному впливу має переваги перед іншими петльовими діуретиками щодо ефективності, безпеки та комплаентності при лікуванні пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ХСН. Всі ці властивості роблять торасемід пролонгованої дії гідним широкого застосування у сучасній клінічній практиці.

Література

1. Бєлєнков Ю. Н., Фомін І. В., Мареєв В. Ю.та ін Поширеність хронічної серцевої недостатності в Європейській частині Російської Федерації - дані ЕПОХА-ХСН (частина 2) // Серцева недостатність. 2006. № 3. С. 3-7.
2. Марєєв В. Ю., Агєєв Ф. Т., Арутюнов Г. П.та ін Національні рекомендації ОССН, РКО та РНМОТ з діагностики та лікування ХСН (четвертий перегляд) // Серцева недостатність. 2013. № 7. С. 379-472.
3. Фомін І. В. Артеріальна гіпертоніяв Російській Федерації - останні 10 років. Що далі? // Серце. 2007. № 6. С. 1-6.
4. Yancy C. W., Jessup M., Bozkurt B.та ін. 2013 ACCF/AHA Guideline for Management of Heart Failure: Executive Summary // JACC. 2013. Vol. 62. P. 1495-1539.
5. Бєлєнков Ю. Н., Мареєв В. Ю.Принципи оптимального лікування серцевої недостатності. М: Медіа Медика, 2000. C. 266.
6. Кобалава Ж. Д.Шляхи оптимізації діуретичної терапії при застійній хронічній серцевій недостатності – місце торасеміду пролонгованого вивільнення // Кардіологія. 2014. Т. 54. №4. C. 69-78.
7. Felker GM. Loop diuretics in heart failure // Heart Fail Rev. 2012. Vol. 17. P. 305-311.
8. Ramani G. V., Uber P. A., Mehra M. R. Chronic heart failure: contemporary diagnosis and management // Mayo Clin. Proc. 2010. Vol. 85. P. 180-195.
9. Гендлін Г. Є., Рязанцева Є. Є.Роль діуретиків у лікуванні хронічної серцевої недостатності // Серд. недостатність. 2012. № 10. C. 23-28.
10. Brater DC. Torasemide. In: Cardiovascular drug therapy. Ed. F. Messerli. 2 th ed. Philadelphia 1996. P. 402-412.
11. Claxton A. J., Cramer J., Pierce C. A systematic review of asociations between dose regimens and medication compliance // Clin Ther. 2001. Vol. 23. P. 1296-1310.
12. Stauch M., Stiehl M.Затверджений двосторонній blind клінічним тріалом на ефективності і терпимості торасеміда в пацієнтів з незграбним духом помилок. A multi-center study. In: Progress in Pharmacology and Clinical Pharmacology. Gustav-Fischer-Verlag // Stuttgart. 1990. Vol. 8. P. 121-126.
13. Noe L. L., Vreeland M. G., Pezzella S. M., Trotter J. P. Pharmaeco-nomical asessment of torasemide and furosemide в treatment of patients with congestive heart failure // Clin Ther 1999. Vol. 21. P. 854-860.
14. Cosin J., Diez J. TORIC investigators. Torasemide in chronic heart failure: результати TORIC study // Eur. J. Heart Fail. 2002. Vol. 4. P. 507-513.
15. Kasama S., Toyama T. et. al. Діяльність терасеміду на cardiac симпатичну нервову дію та велику ventricular remodeling in pacients with congestive heart failure // Heart. 2006. Vol. 92. № 10. Р. 1434-1440.
16. Lopez B., Querejeta R.та ін. Effects of loop diuretics on myocardial fibrosis and collagen type I turnover in chronic heart failure // J. Am Coll. Кардіол. 2007. Vol. 50. Р. 859-867.
17. TORAFIC Investigators Group// Clin. Ther. 2011. Vol. 33. Р. 1204.
18. Muniz P., Fortuno A., Zalba G.та ін. Діяльність впливів на angiotensin II-stimulated vascular smooth muscle cell growth // Nephrol. Dial. Transplant. 2001. Vol. 16. P. 14-17.
19. De Berrazueta JR, Gonzalez JP, de Mier I.та ін. Восодиляторія дії прориву диуретики: Плотисмографічні дослідження ендотеліальних функцій в сучасних артефакціях і основних речах в hypertensive пацієнтів і контролю // J. Cardiovasc. Pharmacol. 2007. Vol. 49. P. 90-95.
20. Fortuno A., Muniz P., Ravassa S. Torasemide inhibits angiotensin II-induced vasoconstriction and intracellular calcium increase in aorta of spontaneously hypertensive rats // Hypertension. 1999. Vol. 34. P. 138-143.
21. Porcellati C., Verdecchia P., Schillaci G.та ін. La torasemide, nuovo diuretico del'ansa, неll trattamento dell'ipertensione ar-teriosa: Studio con trolla to in doppla cecita // BasRazion Terapia. 1990. Vol. 20. P. 407-410.
22. Brunner G., Estrada E., Plesche L.Ефективність і захист від rasemide (5 до 40 mg o. d.) у дослідженні едема в пацієнтів з hydrppically decompensated життєвої шкоди // Diuretics IV: Chemistry, Pharmacology and clinical Applications. Amsterdam: Excerpta Medica. 1993. Vol. 4. Р. 27-30.
23. Baumgart P., Walger P., von Eiff M., Achhammer I. Long-term efficacy and tolerance of torasemide в hypertension. In: Progress in pharmacology and Clinical Pharmacology. Gustav-Fischer-Verlag: Stuttgart. 1990; 8: 169-81.
24. Reyes A. J., Chiesa P. D., Santucci M. R.та ін. Hydrochlorothiazide versus nondiuretic dose of torasemide як денний antihyper-tensive monopharmacotherapy в elderly patients; randomized and double-blind study. In: Progress in Pharmacology and Clinical Pharmacology. Gustav-Fischer-Verlag: Stuttgart 1990. Vol. 8. P. 183-209.
25. Boelke T. Piesche L.Увпливу 2,5-5 мг дорасеміде o. d. versus 25-50 mg HCTZ/50-100 triamterene o. d. on serum parameters in elderly patients with mild to moderate hypertension. In: Diuretics IV: Chemistry, Pharmacology and clinical Applications // Excerpta Medica: Amsterdam 1993. Vol. 3. P. 279-282.
26. Achhammer I., Eberhard R. Comparison of serum potassium рівнів протягом тривалого терміну hypertension пацієнтів з 2,5 мг torasemide o. d. or 50 mg triamterene/25 mg hydrochlorothi-azide o.d. In: Progress in Pharmacology and Clinical Pharmacology. Gustav-Fischer-Verlag// Stuttgart 1990. Vol. 8. P. 211-220.

Г. І. Нечаєва 1 , доктор медичних наук, професор
О. В. Дрокіна, кандидат медичних наук
Н. І. Фісун,кандидат медичних наук
Є. Н. Логінова, кандидат медичних наук

Питання створення хорошого діуретика завжди стояло дуже гостро. Переважна більшість сечогінних засобів має безліч побічних дій, наприклад, фуросемід.

Фахівці з нашого каталогу із задоволенням вам допоможуть

Трифас, який відносять до петлевих діуретиків тривалої дії, єдиний на сьогоднішній день препарат з оригінальною діючою речовиною Торасемід.

Лікарський засіб виготовлений із брендової субстанції (швейцарська компанія Roche) і нині визнано найбільш вдалою розробкою фармакологів.

Трифас – оптимальне рішення при великому переліку патологій, пов'язаних із необхідністю прийому діуретиків, у тому числі й для пацієнтів із артеріальною гіпертензією.

На нашому сайті ви можете ознайомитись із науковими статтями, що стосуються повної інформаціїпро препарат, його фармакологічну дію, особливості прийому. Це позбавить звичайних пацієнтів і лікарів-кардіологів та терапевтів займатися пошуками даних у мережі та спеціальній літературі. Всі статті підготовлені вам фармакологами.

Результати досліджень японських вчених – журнал Nippon Yakurigaku Zasshi

Результати досліджень, проведених в умовах клініки, показали явні переваги препарату Трифас у порівнянні з іншими діуретиками, наприклад, з популярним фуросемідом.

Дослідження виявили важливі відмінності, які дозволяють лікарям-кардіологам робити вибір у більшості випадків саме на користь Тріфаса.

Основною перевагою Трифасу була названа стабільна біологічна доступність (не менше 80-90%), яка не знижувалася у хворих, які страждають на хронічну коронарну недостатність. Наприклад, фуросемід показує стійке зниження біодоступності.

Наступний важливий фактор – це тривала дія препарату та більш висока діуретична активність у порівнянні з більшістю діуретиків.

Кардіологи та терапевти повинні виходити при призначенні медикаментозних засобівіз двох основних показників – максимально можливий лікувальний ефект препарату та мінімум побічних дій.

Трифас має порівняно з іншими діуретичними засобами (фуросемід) значно менший калійуретичний ефект, що для хворих із серцевою недостатністю має велике значення.

Діуретики не повинні мати «синдрому рикошету». Розробникам Торасеміду вдалося досягти цієї якості завдяки поєднанню двох факторів – тривалості фармакологічної дії активної речовини та антиальдостеронової активності.

Багато діуретики, представлені на ринку і широко використовуються в медицині для лікування артеріальної гіпертензії, мають ототоксичність, що унеможливлює їх призначення особам, що знаходяться в групі ризику. Трифас має мінімальну ототоксичність.

Шлях виведення з організму переважно печінковий. При вживанні препарату можна отримати плавний прогнозований діуретичний ефект, який спостерігається протягом 10-12 годин після прийому.

Висновок дослідників однозначний:

Трифас можна рекомендувати для широкого вживання, так як у плані високого терапевтичного ефекту та безпеки для здоров'я він показав явні та незаперечні переваги перед іншими діуретиками, зокрема перед фуросемідом.

Трифас може призначатися хворим з набряковими синдромами (докладна інформація про клінічні дослідження препарату опублікована японськими вченими, Nippon Yakurigaku Zasshi, 2001, серпень).

В різні рокибули отримані дані від різних дослідників, де підтверджується:

За силою терапевтичного ефекту препарат Трифас перевищує інші популярні діуретики (включаючи фуросемід) у 2-3-5 разів.

Деякі відмінності даних залежать від видів і особливостей патологічних процесів в організмі конкретного хворого.

Артеріальна гіпертензія та діуретики. Коли варто зробити вибір на користь Тріфас?

Препарат Трифас (Торасемід) рекомендується хворим на терапію набрякового синдрому різного походження, що також виділяє саме цей препарат серед інших. Найкращий результат у пацієнтів з артеріальною гіпертензією було отримано при застосуванні саме Трифасу.

Пацієнти Росії, України, Білорусі та Казахстану – у групі ризику

Довідка.Високий кров'яний тиск – це основний фактор ризику розвитку цілого ряду серйозних патологій та тяжких коронарних захворювань, включаючи атеросклероз, гіпертрофію лівого шлуночка, серцеву недостатність, ішемію та інфаркт міокарда, цереброваскулярні патології та ниркову недостатність.

Перевищення артеріального тиску до суттєвих показників збільшує ризики інсульту головного мозку та розвитку ішемічної хвороби серця у кілька разів, причому відіграє роль фактор стійкого підвищення протягом тривалого періоду часу.

Лікарі називають конкретні цифри: високі показники артеріального тиску підвищують ризик розвитку інсульту та інфаркту в 3-4 рази, а ризик формування ішемічної хвороби серця зростає у сім (!) і навіть більше разів у порівнянні з тими, хто має показники АТ у межах норми.

Відомо, що Росія, Білорусь, Україна та Казахстан займають сумні перші місця щодо частоти мозкових інсультів, інфарктів та серцево-судинної смертності у світі.

Фахівці кажуть, що такі високі цифри пояснюються тим, що приблизно з 12 млн. росіян та українців, у яких діагностовано артеріальну гіпертензію, лише близько 15-17% отримують адекватне комплексне лікування. Ця цифра відноситься до великих населених пунктів, у провінції показник ще менший і становить близько 5-6 %.

Артеріальна гіпертензія– це предтеча всіх коронарних хвороб і судинних проблем, і призначення хорошого сучасного діуретика в комплексі з індивідуально підібраними препаратами для терапії конкретних патологій, переважно може зберегти здоров'я, і ​​навіть життя.

Мета прийому діуретиків – зниження ризику ускладнень при серцево-судинних патологіях. «цільовий» рівень

Кінцевою метою терапевтичних заходів при лікуванні артеріальної гіпертензії є запобігання розвитку серцево-судинних ускладнень.

А це – збільшення тривалості життя пацієнтів та якість їх існування. Для досягнення цієї мети перед лікарем стоїть завдання – призначити пацієнтові антигіпертензивну терапію, яка підтримуватиме кров'яний тиск на цільовому рівні.

«цільовий» рівень– це встановлені у результаті рандомізованих клінічних досліджень показники.

Довідка. Відносно безпечним для здоров'я всіх людей кров'яний тиск на рівні не вище 140/90 мм рт. ст. і навіть нижче. При супутніх патологіях (цукровий діабет, хронічні хвороби нирок) рекомендовано підтримувати показники кров'яного тиску нижче 130/85–80 мм ртутного стовпа. Для пацієнтів, які страждають на протеїнурію (більше одного г на добу), а також нирковою недостатністю, цей рівень повинен бути навіть менше 125/75 мм ртут. ст.

Лікарям та пацієнтам слід врахувати, що монотерапія не дає гарного ефекту і не може бути використана самостійно. Так, дослідники відзначають, що відносно позитивний результат був отриманий тільки у половини пацієнтів, які отримували монолікування, причому у цих пацієнтів було діагностовано дуже помірне підвищення кров'яного тиску (близько 140-160/90-100 і не вище 160-180/100-110 мм.) ртут.ст.).

Важливо!Використання лише антигіпертензивної терапії не дає добрих показників зниження АТ. За даними японських учених, приблизно у 60% пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію і не мають супутніх патологій, наприклад, цукрового діабету, і у 52-54% хворих на цукровий діабет, відзначалося зниження АТ при прийомі лише одних гіпотензивних засобів.

І це при тому, що якщо взяти всі існуючі патології серцево-судинної системи, то саме артеріальна гіпертензія є найбільш «забезпеченою» з лікарської точки зору. Незважаючи на це, саме той самий АТ – це найбільш складний з точки зору призначення певного препарату діагноз.

Потрібен індивідуальний підбір засобів для конкретного хворого, який обов'язково має входити ефективний і безпечний для здоров'я діуретичний засіб.

Основні препарати – гіпотіазид, фуросемід, етакринова кислота.

Індивідуальні лікувальні дози варіюють у широких межах: наприклад, доза гіпотіазиду

становить від 25 мг 1-2 рази на тиждень до 200 мл щоденно. Препарати призначають

в 1-2 прийоми, зазвичай вранці та вдень. Тіазидні діуретики (гіпотіазид,

Брінальдікс) призначають у поєднанні з верошпіроном, що надає

калійзберігаючу дію. Дія верошпірону проявляється на 3-4 добу

застосування, тому його слід призначати за кілька днів до початку лікування

основним сечогінним засобом. Середня доза гіпотіазиду - мг на добу,

Брінальдікс -мг на добу. При значних набряках застосовують фуросемід

таблетках (40 мг на прийом, натще) або урегіт (0,05 г) на фоні

попереднього прийому верошпірону (у таблетках по 25 мг) - 150-250 мг

добу. Виразний діуретичний ефект досягається за допомогою комбінованих

діуретиків - тріампура (поєднання калійзберігаючого препарату тріамтерену та

гіпотіазиду), аналогічних за дією бринердину, крістепіну. Для отримання

швидкого діуретичного ефекту (при гострій лівошлуночковій недостатності)

призначають лазикс (фуросемід) внутрішньовенно (20-60 мг).

Всі діуретики, а гіпотіазид найбільшою мірою, викликають втрату

калію. Це негативно позначається на метаболізмі міокарда та сприяє

порушення серцевого ритму. Тому при лікуванні сечогінними засобами

необхідна дієта, збагачена калієм (курага, родзинки, печена картопля,

картопля, зварена в шкірці (у мундирі), банани). Крім цього, призначають

препарати калію (панангін, аспаркам, калію хлорид) після їди.

При недостатньому терапевтичному ефекті діуретичних препаратів

доцільно призначати їх у різних комбінаціях (гіпотіазид з фуросемідом,

фуросемід з урегітом, фуросемід з фонуритом).

http://spbrentacar.ru/ оренда автомобіля: великий вибір автомобілів для оренди.

Лікування діуретичними препаратами застосовують і в період

компенсації, але в малих, що підтримують дозах, під постійним контролем з

Найкращі сечогінні засоби за відгуками покупців

Сечогінні засоби широко застосовуються в медицині для лікування багатьох захворювань. Основна мета цих препаратів – виведення з організму зайвої рідини, хімічних речовин, солей, що накопичилися у стінках судин чи тканинах. Препарати класифікуються на кілька основних груп, які різняться між собою механізмом, швидкістю, силою та тривалістю дії. У цій статті розглянуто найкращі препарати кожної групи, сфери їх застосування, переваги та недоліки окремо взятих ліків.

Сечогінний засіб якої фірми вибрати

Як правило, якісні медикаменти випускаються найбільшими фармацевтичними компаніями. Лідери з виробництва якісних медичних препаратів мають велике виробництво, потужний науково-технічний потенціал і, звичайно, довіру споживачів, яка зумовлює високий обсяг продажів.

Щоб придбати безпечний та ефективний сечогінний препарат, обов'язково звертайте увагу на виробника.

Медикаменти від цих брендів поширені і Ви без проблем зможете знайти їх практично в кожній аптеці.

Найкращі сечогінні засоби групи салуретиків

Салуретики відносяться до похідних тіазиду. Ці синтетичні сечогінні засоби мають тривалий гіпотензивний ефект. Головною особливістюсалуретиків є посилення виведення з організму іонів натрію та меншою мірою – іонів калію.

Фуросемід

Це сильнодіючий діуретик. Використовують для прискореного усунення набряклості різного генезу, зменшення тиску. Ліки застосовують при необхідності. Для тривалого застосування препарат не підходить. Активний компонент, фуросемід, знижує тонус венозних судин, зменшує обсяг міжклітинної рідини та циркулюючої крові, що призводить до зниження артеріального тиску. Після внутрішньовенного введення ефект настає через кілька хвилин, після прийому таблеток – через годину. Форму випуску: гранули для суспензій, таблетки, розчин.

• виявляє виражену натрійуретичну, хлоруретичну дії;
• знижує навантаження на серце;
• низька вартість;
• тривалість ефекту до 6 годин;
• допомагає швидко позбутися зайвої рідини, яка викликає набряклість.

• небажані реакції організму після прийому: алергія, порушення роботи нервової системи, серцево-судинної, органів чуття та ін;
• зменшує кількість калію в організмі;
• протипоказання: діабет, подагра, ниркова недостатність, гломерулонефрит, панкреатит, гіперчутливість та ін.

Буметанід

Це сильнодіючий діуретик. Використовується при набряку різного генезу, пізньому токсикозі, цирозі печінки, артеріальній гіпертензії. Рекомендується застосовувати людям, для яких високі дози Фуросеміду не дають очікуваного лікарського результату. Активна речовина, буметамід, порушує реабсорбцію іонів хлору та натрію; збільшує виведення іонів магнію, кальцію, калію. Призначається в ін'єкції або внутрішньо.

• на відміну від Фуросеміда, всмоктується набагато швидше і практично повністю, це зумовлює потужніший ефект Буметаніда;
• максимальна дія діуретика розвивається через чверть години;
• ефективно зменшує набряклість.

• нетривала дія;
• препарат знижує артеріальний тиск, тому не рекомендований особам з гіпотонією;
• заборонено тривалий прийом;
• виводить із сечею кальцій, калій, магній;
• побічні реакції: запаморочення, занепад сил, гіпонатріємія, гіпокаліємія, зневоднення, біль у животі, нудота та ін.;
• протипоказання: гіперчутливість, вік після 60 років, ниркова кома, гострий гепатит, подагра та ін.

Індапамід

Має середню силу гіпотензивного і сечогінного дій. Головний компонент, індапамід, є похідний сульфонілсечовини. Діє у судинах та тканинах нирок: змінює проникність мембран для кальцію, розширює артеріоли, зменшує скорочувальну здатність гладком'язових клітин судин. У тканинах нирок, ліки зменшують реабсорбування натрію, збільшують виділення калію, магнію, хлору з уриною, що сприяє утворенню більшого обсягу урини. Випускається у капсулах та таблетках.

• знижує загальне серцеве навантаження;
• тривалість ефекту до 24 годин;
• дозволений тривалий прийом;
• сприяє зменшенню набряків різного генезу;
• низька ціна.

• побічні реакції: зневоднення, запор, дискомфорт у животі, порушення зору, кашель, алергія;
• виводить з організму магній та калій;
• сприяє помірному зниженню АТ, тому не рекомендований людям, які страждають на гіпотонію;
• протипоказання: гіпокаліємія, декомпенсація функції печінки, анурія, вагітність, лактація.

Торасемід

Це діуретик помірної дії. Використовують при набряку, спричиненому серцевою недостатністю, підвищеним АТ. Активний компонент – торасемід. Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Максимальний діуретичний ефект настає за кілька годин після застосування. Лікарська форма: пігулки.

• посилює діурез;
• має помірну протинабрякову дію;
• тривалість дії до 18 годин;
• препарат можна приймати до повного зникнення набряклості;
• добре всмоктується з ШКТ;
• поступово усуває затримку рідини у організмі.

• препарат має деяку гіпотонзивну дію, тому не рекомендований особам, які страждають на знижений АТ;
• зменшує кількість калію в крові, але меншою мірою, ніж Фуросемід;
• побічні реакції: підвищення деяких ферментів печінки, сечовини, креатину у крові; порушення травного тракту; розлади нервової системи;
• протипоказання: гіперчутливість до компонентів сечогінного засобу, прекома або кома печінки, аритмія.

Найкращі сечогінні засоби групи калійзберігаючих діуретиків

Ліки провокують прискорене виведення натрію, але блокують екскрецію калію. Відмінна особливість– токсичність практично відсутня. Цю групу препаратів часто призначають пацієнтам з набряками, спричиненими серцевою недостатністю.

Тріамтерен

Це діуретик м'якої дії. Застосовується при набряках різного генезу, підвищеному артеріальному тиску, ознаках цирозу печінки. Активний компонент, тріамтерен, пригнічує секрецію калію, що утворюється у дистальних канальцях. Максимальний ефект від прийому настає через 2:00 після застосування. Лікарська форма: порошок, капсули.

• дозволено прийом дітям, згідно з режимом дозування;
• збільшує виведення натрію, не впливаючи на вміст калію;
• дозволений тривалий прийом;
• за необхідності дозволено збільшити дозування, але не перевищувати добову норму 30 г;
• підвищує концентрацію калію у крові;
• тривалість дії до 12:00;
• ефективно виводить зайву рідину з організму, що сприяє зменшенню набряків.

• небажані реакції організму: зневоднення, гіпонатріємія, диспептичні симптоми та ін.;
• протипоказання: лактація, гіперчутливість, ниркова або печінкова недостатність;
• препарат погано розчиняється, іноді дає осад у сечі, це може призвести до появи камінців у нирках.

Амілорид

Цей препарат – діуретик слабкого, але тривалого ефекту. Використовують при підвищеному артеріальному тиску як сечогінний засіб; при набряку, спричиненому серцевою недостатністю або нефротичною патологією. Активний компонент, амілорид, діє дистальну область ниркових канальців, збільшує виділення натрію, хлору. Ефект від застосування настає за кілька годин. Лікарська форма: пігулки.

• дія препарату може тривати до 24 годин;
• у поєднанні з іншими діуретиками, зменшує ризик розвитку гіпокаліємії, гіпомагніємії;
• зменшує виведення калію;
• добре засвоюється печінкою та нирками;
• м'який гіпотензивний ефект сприяє нормалізації тиску у людей, які страждають на гіпертонію;
• дозволено тривалий прийом.

• рідко від прийому з'являються такі побічні реакції: порушення роботи ШКТ, швидка стомлюваність;
• препарат може призвести до надмірного накопичення калію, тому при тривалому застосуванні необхідно періодично здавати кров та перевіряти кількість мінеральної речовини в організмі;
• протипоказання: підвищений вміст калію в організмі, гіперчутливість, порушення роботи нирок.

Найкращий сечогінний засіб групи осмотичних діуретиків

Медикаменти цієї групи збільшують осмотичний тиск у плазмі крові, збільшують її циркуляцію та перешкоджають зворотному всмоктуванню рідини. Осмотичні діуретики є сильнодіючими ліками та їх призначають у складі комплексної терапії гострих станів.

Маннітол

Має сильну сечогінну дію. Застосовують при гострих набрякових станах. Активний компонент, манітол, підвищує тиск плазми, перешкоджає реабсорбції, утримує рідину та збільшує кількість урини. Вода переміщається з тканин в судинне русло, що призводить до посиленої сечогінної дії. Лікарська форма: розчин у ампулах.

• сильна діуретична дія;
• низька вартість;
• зменшує набряклість;
• виводить великий обсяг рідини з високим вмістом натрію та незначною кількістю калію;
• не підвищує показники залишкового азоту у крові.

• протипоказання: гіпохлоремія, гіперчутливість, гіпонатріємія, геморагічний інсульт та ін.;
• необхідний рецепт лікаря;
• небажані явища при великій дозі: зневоднення, диспепсичні розлади, галюцинації.

Який сечогінний засіб купити

1. Якщо необхідний препарат, який допоможе швидко позбутися набряку та зайвої рідини в організмі, краще придбати Фуросемід.

2. Якщо Фуросемід не дав очікуваного результату, то підійде Буметанід, останній потужніший практично вдвічі, проте варто пам'ятати, що ліки вимиває мінеральні речовини з кісткової тканини.

3. Якщо необхідний препарат із помірним сечогінним ефектом, то краще придбати Тріамтерен. До того ж ліки не знижують вміст калію в організмі.

4. При гострих та критичних станах, що супроводжуються набряками різного генезу, необхідний осмотичний діуретик – Маннітол.

5. За наявності хронічних захворювань, а також для профілактики кризів, необхідні діуретики слабкого та помірного дій: Індапамід, Торасемід.

6. Якщо необхідний калійзберігаючий діуретик з м'якою тривалою дією, краще вибрати Амілорид.

/ Сечогінні

Сечогінні (діуретичні) засоби

Підсилюють виділення нирками солей та води, і таким чином усувають набряки або прискорюють виведення з організму хімічних речовин при отруєннях.

Застосовуються при ГБ, набряках. Не можна – при непрохідності сечовивідних шляхів (камені в нирках та сечоводах).

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗА СИЛОЮ ДІУРЕТИЧНОЇ ДІЇ

1. «Потужні» або сильні діуретики: маніт (манітол), фуросемід (лазікс), буметанід (буфенокс), етакринова кислота (урегіт).

2. Помірні або середньої сили: гідрохлортіазид (гіпотіазид), циклометіазид, хлорталідон (оксодолін), клопамід (бринальдікс), індапамід (арифон).

3. Слабкі сечогінні засоби: ацетазоламід (діакарб), спіронолактон (верошпірон), тріамтерен, амілорид.

4. Рослинні сечогінні: лист мучниці, брусниці, ниркового чаю, плоди ялівцю, трава хвоща польового, квітки волошки синього, бруньки березові.

КЛАСИФІКАЦІЯ МОЧЕГОННИХ ЗА ПЕРЕВАГОМ

ВПЛИВУ НА ВІДДІЛИ НЕФРОНУ

I. Діуретики з переважною дією на клубочок – похідні ксантину.

ЕУФІЛЛІН – діуретична дія пов'язана з покращенням ниркового кровотоку та збільшенням клубочкової фільтрації, коли рідина затримується внаслідок серцевої недостатності. Для сечогінного ефекту вводять внутрішньом'язово 1-2 мл 24% розчину або 5-10 мл 2,4% розчину.

ІІ. Діуретики з переважною дією на проксимальні канальці.

1. Осмотичні діуретики (маніт, сечовина) – метаболічно інертні речовини. Механізм дії: Вводять внутрішньовенні гіпертонічні розчини цих речовин (р-ри сечовини 30%, маніту - 10-20%). При цьому підвищується осмотичний тиск плазми крові та рідина з тканин переходить у кров. Відбувається дегідратація (зневоднення) тканин. У нирках сечовина і маніт зворотного всмоктування не піддаються, і майже повністю виділяються із сечею, захоплюючи воду та Nа+. Протипоказані при порушенні функції виділення нирок, непрохідності сечовивідних шляхів. Сечовину не можна призначати при печінковій та серцево-судинній недостатності.

МАНІТ (манітол) - відноситься до сильних сечогінних. Застосовується у невідкладній допомозі:

Дегідратаційна терапія при набряку мозку;

Гостра ниркова недостатність;

Форсований діурез при отруєннях;

Купірування гострого нападу глаукоми.

Сечогінна дія проявляється через хв, максимальна – через хв, тривалість дії 4-5 год.

ФВ: прапор 30,0 препарату; амп 200 та 400 мл 15% розчину.

Сечовина (UREA PURA) – сильне сечогінне. Застосування: дегідратаційна терапія при набряку мозку та зниження внутрішньоочного тиску. Краще маніту проникає у тканини, приведенні може викликати гідратацію мозку та підвищити внутрішньочерепний тиск. Тривалість дії 12 год.

ФВ: 90 г стерильного препарату з додатком 10% розчину глюкози (-225 мл) для приготування 30% розчину.

2. Інгібітори карбоангідрази.

ДІАКАРБ (фонурит) -салуретик, інгібітор карбоангідрази, ферменту, що бере участь у процесах гідратації вугільної кислоти. В епітелії ниркових канальців діакарб блокує карбоангідразу, тому гальмується утворення вугільної кислоти з подальшою дисоціацією і звільненням іонів водню. Зменшується реабсорбція іонів натрію, т.к. не відбувається обміну з Н+ та НСО3-. Виведення іонів натрію та калію збільшується. Натрій виводиться з водою як гідрокарбонатів. Одночасно відбувається пригнічення позаниркової карбоангідрази, що міститься в різних тканинах: у війному тілі ока (в результаті зменшується утворення внутрішньоочної рідини); у мозку та його оболонках (в результаті знижується продукція спинномозкової рідини, може виникати сонливість); у слизовій оболонці шлунка (в результаті зменшується секреція шлункового соку); в еритроцитах ( гемолітична анемія). Побічна дія:

Через 1-2 дні викликає ацидоз, пов'язаний із виснаженням запасів іона натрію, тому призначають з перервою в 1-3 дні або чергують із сечогінними, що викликають алкалоз;

Застосування: глаукома, епілепсія, отруєння барбітуратів.

Протипоказання: непрохідність сечовивідних шляхів, схильність до ацидозу, хвороба Аддісона, цукровий діабет, ураження печінки.

ІІІ. Діуретики, що діють на висхідну частину петлі Генле (петлеві діуретики).

Потужні, сильні діуретики значно виводять солі, в т.ч. іони натрію, калію, кальцію, магнію та хлору, тому називаються салуретики.

Основна побічна дія: алкалоз та гіпокаліємія, її профілактика полягає в одночасному прийомі препаратів калію (калію хлорид, аспаркам, панангін). Також виникають диспепсія, гіпонатріємія, нестача іонів кальцію та магнію, гіперглікемія, порушення функцій нирок (незворотні зміни епітелію ниркових канальців), порушення слуху.

А) невідкладна допомогав умовах стаціонару (в/в або внутрішньом'язово фуросемід або буфенокс) при гострій нирковій недостатності, набряку легень, гіпертонічному кризі, гострій серцевій недостатності, набряку мозку, глаукоматозному кризі, гострому отруєнні технічними рідинами, отрутами, лікарськими речовинами;

Б) лікування хронічних хворих: набряки різного походження, ГБ, хронічна серцева недостатність, на відміну від гіпотіазиду – хронічна ниркова недостатність.

Протипоказання: непрохідність сечовивідних шляхів, гіпокаліємія, цукровий діабет, хвороба Аддісона, ураження печінки, торасемід протипоказаний ще й при підвищеній чутливості до сульфонамідів, вагітності, лактації, особам, робота яких потребує підвищеної фізичної та психічної реакції.

ФУРОСЕМІД (лазікс) – один з найбільш активних, швидко та коротко діючих препаратів. На відміну від гіпотіазиду, посилює виділення кальцію з організму.

ФВ таб 0,04 та розчин 1% по 2 мл. При прийомі всередину дія настає через хв і зберігається 3-4 год, при внутрішньовенному введенні діє через 3-4 хв і протягом 1,5-2 год.

Комбінований препарат фурезис (фуросемід+тріамтерен).

ТОРАСЕМІД (діувер) – менше, ніж фуросемід викликає каліємію, але активніший і діє триваліше. Ф.В. таб 0,005 та 0,01 одноразово, після їжі.

БУМЕТАНІД (буфенокс) – таб 0,001 та розчин 0,025% по 2 мл.

Брінальдікс (Клопамід) - комбінований препарат Брінердін.

К-ТА ЕТАКРИНОВА (урегіт) – при лікуванні хронічних хворих при набряках різного походження призначають один або кілька курсів по 3-5 днів, з перервами для нормалізації електролітного балансу, потім переходять на м'які діуретики. Таб 0,05 – приймають уранці, після їди.

IV.Діуретики. що діють на початкову частину дистального канальця – до цієї групи належать більшість сучасних діуретиків, салуретики.

Механізм дії: посилюють виведення з організму іонів калію, натрію, хлору, магнію. Знижують виділення із сечею іонів кальцію та сечової кислоти, отже, підвищують їх вміст у крові.

Застосовують перорально для тривалого лікування різних хронічних захворювань: ГБ, набряки, пов'язані із захворюваннями нирок та серцево-судинною недостатністю, токсикоз вагітних, нецукровий діабет, глаукома. Призначають внутрішньо вранці до їди.

ДИХЛОТІАЗИД (гіпотіазид) – середньої сили тіазидний діуретик, на відміну від фуросеміду, знижує виділення із сечею кальцію та не можна призначати при нирковій недостатності. Дія розвивається через 1-2 години і триває годину.

Гіпокаліємія (профілактика: прийом препаратів калію);

Загострення подагри (знижує виділення сечової кислоти);

Загострення цукрового діабету (підвищує вміст цукру на крові);

Підвищує рівень холестерину у крові;

Стомлюваність, слабкість, гіпотонія;

ФВ таб 0,025 та 0,1.

трирезид-К (резерпін+дигідралазин+гідрохлортіазид+калію хлорид), модуретик (амілорид+гіпотіазид),

триампур-композитум (тріамтерен + гідрохлортіазид),

ІНДАПАМІД (арифон) – основне застосування – ГБ та набряки при серцевій недостатності. ФВ таб та капс 0,0025; таб-ретард 0,00125 (1,25 мг).

Циклометіазид - тіазидний діуретик, за хімічною будовою та властивостями близький до гіпотіазиду, але активніше в 50 разів. Таб 0,0005.

Хлорталідон (оксодолін) - більш тривала дія, ніж у гіпотіазиду - до доби і більше, таб 0,05 і 0,1.

V.Діуретики з переважною дією в області дистальних канальців та збірних трубок (калійзберігаючі).

1. Конкурентні антагоністи альдостерону. Альдостерон – гормон кори надниркових залоз. Зменшує виділення іонів натрію та збільшує виділення іонів калію у ниркових канальцях. Підвищення концентрації альдостерону призводить до розвитку набряків. Це відбувається при застійних явищах у печінці при хронічній серцевій недостатності, коли інактивація альдостерону у печінці порушується.

СПІРОНОЛАКТОН (верошпірон) – антагоніст альдостерону. Усуває вплив альдостерону. Діє лише за альдостеронізмі. Сприяє виведенню іонів натрію, хлору та води. Знижує виведення іонів калію, їх концентрація у крові зростає (калійзберігаючий діуретик). Кислотно-лужна рівновага не порушує. Не викликає накопичення в організмі сечової кислоти. Ефект розвивається повільно: через 1-2 дні після початку прийому, тривалість дії 2-3 дні, після припинення прийому протягом 2-3 днів зберігається слабкий сечогінний ефект.

Набряки, пов'язані з накопиченням альдостерону (ГБ, хронічна серцева недостатність). Т.к. сам малоактивний, призначають з іншими діуретиками для запобігання гіпокаліємії. Протипоказання: захворювання нирок, перший триместр вагітності. Побічна дія: гіперкаліємія (не можна з препаратами калію), гіпернатріємія, нудота, сонливість, висипання на шкірі, гінекомастія (оборотна). ФВ таб 0,025.

2. Блокатори натрієвих каналів. Блокують натрієві канали в збірних трубках, порушується реабсорбція іонів натрію та хлору. Вони виводяться із сечею. Затримують калій в організмі, зменшують виділення іонів водню та магнію, як і верошпірон. Ефект настає через 1-2 години, діють години. Калійзберігаючі діуретики зменшують токсичність серцевих глікозидів. Часто застосовують з іншими сильнішими сечогінними, щоб зменшити їх дози та побічну дію (див. комбіновані препарати). Самостійне застосування: ГБ, хронічна серцева недостатність, набряки вагітних. Побічна дія: гіперкаліємія, диспепсія, азотемія.

ТРІАМТЕРЕН - капс 0,05; комбінований препарат тріампур-композитум.

АМІЛОРІД-таб 0,005; комбінований препарат модуретик.

Для продовження завантаження необхідно зібрати картинку:

Гіпотіазид – сечогінний засіб

Залишіть коментар 1,163

Досить часто призначаються фахівцями сечогінні пігулки «Гіпотіазид». Це пояснюється тим, що вони не лише сприяють виведенню зайвої рідини з організму, але також допомагають запобігти розвитку кам'яної хвороби. Крім цього, препарат усуває набряки, спричинені різними неполадками в організмі.

Лікарська форма та упаковка

"Гіпотіазид" випускається у формі таблеток. На колір вони бувають чи чисто-білими, чи бежевими. На одній стороні таблетки обов'язково є гравірування «Н», а на іншій проведена риса у вигляді поглиблення, яка проходить через центр. Можливі два варіанти випуску – по 0.025 та 0.1 грама діючої речовини. Продаються по 20 пігулок у картонній упаковці.

Склад сечогінного засобу «Гіпотіазид»

Основну дію має речовина гідрохлортіазид. Його вміст у 1 таблетці 25 або 1 міліграм. Також у препараті є додаткові речовини. Насамперед це магнію стеарат, який виступає в якості харчової добавки на основі жирних кислот. Тальк та крохмаль забезпечують ковзання. Желатин має сполучну дію. Як підсолоджувач використовують моногідрат лактози.

Фармакологія

Даний засіб має сечогінну дію. Такий ефект досягається внаслідок виведення з нирок натрію та хлору. Дія пігулок починається через 1-2 години після прийому. Крім цього, його призначають з метою зменшення артеріального тиску. Гінекологи іноді приписують діуретик "Гіпотіазид" вагітним при сильному токсикозі. Сечогінний вплив на організм не знижується від тривалого вживання.

Показання

До основних показань відносять підвищений артеріальний тиск. Причому використовувати його можна комплексно з іншими препаратами. Також «Гіпотіазид» застосовують при набряках, які є наслідком різноманітних хвороб. Ефективний він при збільшеному сечоутворенні та як профілактика сечокам'яної хвороби. Рідше його призначають при цирозі печінки та хронічних хворобах нирок.

Протипоказання

«Гіпотіазид» діуретик має низку протипоказань. Насамперед це індивідуальна чутливість до складових компонентів препарату. Також не призначають засіб у разі порушення надходження сечі. Тяжкі форми ниркової та печінкової недостатності є приводом для відміни діуретика. Крім цього, при високому рівні калію, натрію та магнію в організмі препарат протипоказаний. Це ж стосується пацієнтів із хворобою Адісона.

Побічна дія

Неправильний спосіб застосування «Гіпотіазиду» або вживання при наявних протипоказаннях можуть спровокувати низку побічних ефектів. Так, з боку шлунково-кишкового тракту це може бути діарея, запор або розвиток панкреатиту. З боку серця можлива аритмія. До інших побічних явищ можна віднести запаморочення, нудоту, яка переходить у блювоту, відчуття сухості у роті, кропив'янку та судоми м'язів.

Передозування

Неправильно підібране дозування або режим застосування призводить до виведення рідини з організму. Це може призвести до різкого падіння артеріального тиску та тахікардії; відсутністю сечоутворення чи порушеннями у цьому процесі; блювотою, що тягне у себе спрагу. Кошти для виведення гідрохлортіазиду з організму немає. Тому допомогти можуть промивання шлунка разом із прийомом активованого вугілля чи іншого сорбенту.

Спосіб застосування та дози

Вживати таблетки потрібно після їди, запиваючи помірною кількістю рідини. Далі наведено середні дозування препарату для дорослих:

1. В разі підвищеного тискуприписують по 25-50 мг діючої речовини однією прийом. Добова норма – не більше 100 мг. Тривалість курсу складає 3 тижні.
2. У разі застосування набряків доза становить 25-100 мг речовини. Вживати 1 раз на день або 2 дні.
3. При діабеті нецукрового походження щодня приймають 50-150 мг.

При призначенні препарату дітям педіатр розраховує дозу виходячи з 1-2 мг на кілограм ваги дитини.

особливі вказівки

При вживанні «гіпотіазиду» тривалий час лікар повинен ретельно стежити за водно-електролітним рівнем в організмі. Симптомами порушеного балансу є слабкість, сухість у роті, нудота та інші. Також можуть спостерігатись порушення з боку паращитовидних залоз. Потрібно обережно приймати засіб людям, чутливим до лактози. В іншому випадку можливі порушення з боку шлунково-кишкового тракту. На початку прийому потрібно з обережністю керувати автомобілем.

Взаємодія

З обережністю треба вживати разом із препаратами зниження тиску і серцевими медикаментами. Прийом разом із засобами для нормалізації рівня цукру в крові небажаний, тому що їхня ефективність різко падає. Те саме стосується барбітуратів. Лабораторні аналізи можуть виявити зменшення рівня йоду в організмі або збільшення білірубіну в крові. Для точності досліджень препарат слід відмінити.

Зберігання та термін придатності

Зберігати препарат потрібно у темному місці, недоступному для дітей, за температури не більше 25 градусів. Термін придатності вказаний на упаковці та становить 5 років з дати виробництва. Після закінчення терміну придатності прийом препарату може бути небезпечним для здоров'я. Відпускають засіб в аптеці лише за рецептом.

Копіювання матеріалів сайту можливе без попереднього узгодження у разі встановлення активного індексованого посилання на наш сайт.

N-s-d.ru - Форум про нецукровий діабет

Міжнародна непатентована назва

1 таблетка містить 40 мг фуросеміду

Швидкодіючий діуретик. Блокує реабсорбцію іонів натрію і хлору висхідній частині петлі Генле. Препарат впливає і на звивисті канальці, причому цей ефект не пов'язаний з пригніченням карбоангідрази. Фуросемід виявляє виражену діуретичну, натрійуретичну та хлоруретичну дію. Крім того, збільшує виведення іонів калію, магнію, кальцію. Препарат не впливає на рН сечі.

Діуретична дія Фуросеміду розвивається через хвилину після перорального прийому і триває близько 4 год.

Біодоступність препарату становить близько 60%.

Період напіввиведення становить близько 2-х год.

Зв'язування з білками плазми 91-99%.

Метаболізується в організмі з утворенням глюкуроніду.

Показання до застосування

набряковий синдром різного генезу (при хронічній серцевій недостатності, цирозі печінки, нефротичному синдромі);

хронічна та гостра ниркова недостатність;

деякі форми гіпертонічного кризу;

Доза препарату встановлюється індивідуально у кожному конкретному випадку. У процесі лікування режим дозування коригується залежно від величини діуретичної відповіді та динаміки стану пацієнта.

При легкому набряклому синдромі призначають внутрішньо в разовий доземг (зазвичай вранці, натще). При вираженому набряковому синдромі – внутрішньо в разовий доземг, у разі потреби дозу препарату можна збільшити до 500 мг.

Препарат призначають із розрахунку 1-2 мг/кг маси тіла, максимальна добова доза 3 мг/кг маси тіла.

Можливі: нудота, блювання, діарея.

При тривалому застосуванні препарату можливий розвиток гіповолемії, гіпокаліємії, гіпонатріємії, гіпохлоремії і, як наслідок – розвиток артеріальної гіпотензії; запаморочення, сухість у роті, спрага, аритмії, судоми.

гостра ниркова недостатність з анурією;

Підвищена чутливість до препарату.

У період вагітності Фуросемід приймають у виняткових випадках та короткий час.

У разі призначення препарату під час лактації годування груддю слід припинити.

Слід бути обережним при одночасному призначенні Фуросеміду та гіпоглікемізуючих лікарських препаратівоскільки це може вимагати корекції дози останніх.

При одночасному застосуванні Фуросеміду з серцевими глікозидами підвищується ризик розвитку глікозидної інтоксикації, а при поєднанні з глюкокортикстероїдами – ризик гіпокаліємії.

Препарат потенціює дію курареподібних засобів.

При одночасному призначенні Фуросеміду з аміноглікозидами або цефалоспоринами та цисплатином можливе підвищення їх концентрації у плазмі крові, що може призвести до розвитку нефро- та ототоксичних ефектів.

Одночасне застосування Фуросеміду з препаратами літію може призвести до посилення реабсорбції іонів літію у ниркових канальцях та появи токсичних ефектів.

НПЗЗ можуть зменшити діуретичний ефект Фуросеміду.

При одночасному застосуванні Фуросеміду та інших антигіпертензивних препаратів гіпотензивний ефект посилюється.

50 пігулок по 400 мг

Група: Сечогінні ср-ви

Виробник: Chinoin Pharmac. and Chemical Works, Угорщина

МНН: Гідрохлоротиазид (HYDROCHLOROTHIAZIDE);

Тіазидний діуретик середньої сили. Знижує реабсорбцію Na+ на рівні кортикального сегмента петлі Генле, не впливаючи на її ділянку, що проходить у мозковому шарі нирки, що визначає слабкіший сечогінний ефект порівняно з фуросемідом. Блокує карбоангідразу в проксимальному відділі звивистих канальців, посилює виділення із сечею K+ (у дистальних канальцях Na+ обмінюється на K+), гідрокарбонатів та фосфатів. Практично не впливає на КОС (Na+ виводиться або разом з Cl- або з бікарбонатом, тому при алкалозі посилюється виведення бікарбонатів, при ацидозі - хлоридів). Підвищує виведення Mg2+; затримує в організмі іони Ca2+. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год, досягає максимуму через 4 год, триває. Дія знижується при зменшенні швидкості клубочкової фільтрації і припиняється при її величині менше 30 мл/хв. У хворих на нецукровий діабет має антидіуретичну дію (знижує обсяг сечі та збільшує її концентрацію).Знижує АТ за рахунок зменшення ОЦК, зміни реактивності судинної стінки, зниження пресорного впливу судинозвужувальних речовин (епінефрину, норепінефрину) та посилення депресорного впливу на ганглії.

Абсорбція – 80%, швидка. Зв'язок із білками плазми – 60-80%. Біодоступність – 70%, TCmaxч. У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно до збільшення дози, при призначенні 1 раз на добу кумуляція незначна. Проникає через гематоплацентарний бар'єр та у грудне молоко. T1/год. Чи не метаболізується печінкою. Виводиться нирками 95% у незміненому вигляді та близько 4% у вигляді гідролізату-2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду (зменшується при лужній сечі) шляхом клубочкової фільтрації та активної канальцевої секреції у проксимальному відділі нефрону.

Артеріальна гіпертензія; набряковий синдром різного генезу (серцева недостатність, портальна гіпертензія, нефротичний синдром, хронічна ниркова недостатність, затримка рідини при ожирінні), токсикоз вагітності (нефропатія, набряки, еклампсія); нецукровий діабет;субкомпенсовані форми глаукоми; профілактика утворення каменів у сечовивідних шляхах.

Для зниження артеріального тиску: внутрішньо, мг/добу, при цьому незначний діурез і натрійурез відзначаються лише в перший день прийому (призначають тривалий час у комплексі з ін. гіпотензивними препаратами: вазодилататорами, інгібіторами АПФ, симпатолітиками, бета-адреноблокаторами). Зі збільшенням дози з 25 до 100 мг спостерігається пропорційне збільшення діурезу, натрійурезу та зниження АТ. У разовій дозі понад 100 мг – зростання діурезу та подальше зниження АТ незначні, спостерігається непропорційно зростаюча втрата електролітів, особливо K+ та Mg2+. Збільшення дози понад 200 мг є недоцільним, т.к. посилення діурезу немає. При набряковому синдромі (залежно від стану та реакції хворого) призначають у добовий доземг, приймають одноразово (вранці) або у два прийоми (у першій половині дня). Особам похилого віку – 12.5 мг 1-2 рази на день. Дітям віком від 2 місяців до 14 років - по 1 мг/кг/добу. Максимальна доза для дітей віком до 6 місяців – 3.5 мг/кг/добу, до 2 років – 12.5-37.5 мг/добу, 3-12 років – 100 мг/добу, розділивши на 2-3 прийоми. Після 3-5 днів лікування рекомендується зробити перерву на 3-5 днів. Як підтримуючу терапію у зазначеній дозі призначають 2 рази на тиждень. При використанні переривчастого курсу лікування з прийомом через 1-3 дні або протягом 2-3 днів з наступною перервою, зниження ефективності виражено меншою мірою та побічні ефектирозвиваються рідше. Для зниження внутрішньоочного тиску призначають по 25 мг 1 раз на 1-6 днів; ефект настає черезч. При нецукровому діабеті - 25 мг 1-2 рази на добу з поступовим підвищенням дози (добова дозамг) до досягнення лікувального ефекту (зменшення спраги та поліурії), надалі можливе зниження дози.

Сухість у роті, нудота, блювання, діарея; слабкість, підвищена стомлюваність, запаморочення, головний біль, серцебиття, судоми литкових м'язів, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпонатріємія, гіперурикемія, гіперкальціємія, гіперглікемія; загострення подагри, тромбоз, емболія, гіперкреатинінемія, гострий інтерстиціальний нефрит, васкуліт, прогресування короткозорості, нейтропенія, тромбоцитопенія, геморагічний панкреатит, гострий холецистит(при жовчнокам'яній хворобі), ортостатична гіпотензія, алергічний дерматит. Передозування. Симптоми: гіпокаліємія (адинамія, паралічі, запори, аритмії), сонливість, зниження артеріального тиску. Лікування: інфузія електролітних розчинів; компенсація дефіциту K+ (призначення препаратів K+ та калійзберігаючих діуретиків).

Гіперчутливість, подагра, цукровий діабет (важкі форми), ХНН (КК менш мл/хв, анурія), гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія; вагітність (I триместр); період лактації. З обережністю – ІІ-ІІІ триместр вагітності.

Для профілактики дефіциту K+ та Mg2+ призначають дієту з підвищеним вмістом цих солей, калійзберігаючі діуретики, солі K+ та Mg2+. Під час лікування не рекомендується займатися діяльністю, яка потребує концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Необхідний регулярний контроль вмісту в плазмі K+, глюкози, сечової кислоти, жирів та креатиніну.

ЛЗ, що інтенсивно зв'язуються з білками (непрямі антикоагулянти, клофібрат, нестероїдні протизапальні засоби), посилюють діуретичний ефект. Гіпотензивний ефект посилюють вазодилататори, бета-адреноблокатори, барбітурати, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, етанол. Посилює нейротоксичність саліцилатів, послаблює дію пероральних гіпоглікемічних препаратів, норепінефрину, епінефрину та протиподагричних засобів, посилює побічні ефекти серцевих глікозидів, кардіотоксичну та нейротоксичну дію препаратів Li+, дію периферичних міорелаксантів, зменшує виведенняхіні. При одночасному прийомі метилдопи можливий розвиток гемолізу. Колестирамін зменшує абсорбцію. Зменшує ефект пероральних контрацептивів.

Іноді виникає потреба прийняти сечогінний, якщо раптом тиск підвищується. Але з таблетками треба бути обережнішими – гіпотіазит нікому не раджу. У мене, наприклад, виявилися всі побічні дії.

Допомагає як сечогінний звичайний зелений чай- вип'єш чашку, а потім через кожні півгодини похід у туалет. А із пігулок. Тільки Фуросемід більш-менш допомагає.

Тобто такий парадокс – для нас це не сечогінне, а навпаки

Теж якось прийняла, ефект був обернений, потім тільки здогадалася в інструкцію заглянути.

Тут нещодавно виписали від невралгії карбамазепін, ось думаю - удача, якраз там написано, що адіурітіческое дію, щоб дози гормону зменшити, виявилося, що з цим карбамазепіном нативу (яку зараз мені видають) і зовсім перестала всмоктуватися, я давно так від сечовиснаження не мучилася.

А ось, коли таке починається жорстке зневоднення, зрозуміло, що весь організм страждає, особливо у мене починаються із серцем проблеми аритмія, тахікардія та падає АТ. Я завжди п'ю у цих випадках не просто воду, а розчин Регідрону (при зневодненнях). Відразу почуваюся відносно легше.

Торасемід – це мережевий діуретик із сечогінною, салуретичною та деякою антигіпертензивною дією.

Діюча речовина оборотно зв'язується з котранспортером натрію/хлору/калію, розташованим в апікальній мембрані товстого сегмента висхідної петлі Генле, внаслідок чого знижується або повністю інгібується реабсорбція іонів натрію та зменшується осмотичний тиск внутрішньоклітинної рідини та реабсорбція води.

Торасемід блокує альдостеронові рецептори міокарда, зменшує фіброз та покращує діастолічну функцію міокарда.

Торасемід меншою мірою, ніж Фуросемід, викликає гіпокаліємію, при цьому він виявляє більшу активність і діє більш тривало.

Діуретичний ефект розвивається приблизно через годину після прийому внутрішньо, досягаючи максимуму через 2-3 години і зберігається до 18 годин, що полегшує переносимість терапії через відсутність дуже частого сечовипускання в перші години після прийому препарату, що обмежує активність пацієнтів.

Склад таблеток:

• діюча речовина: торасемід – 5 або 10 мг;
• допоміжні компоненти (5/10 мг): мікрокристалічна целюлоза – 44/88 мг; моногідрат лактози – 26,4/52,8 мг; магнію стеарат – 0,6/1,2 мг; карбоксиметилкрохмаль натрію – 2,4/4,8 мг; повідон – 1,6/3,2 мг.

Швидкий перехід по сторінці

Ціна в аптеках

Інформація про ціну Торасемід в аптеках України взята з даних інтернет-аптек і може дещо відрізнятися від ціни у Вашому регіоні.

Купити препарат в аптеках Москви можна за ціною: Торасемід 5 мг 20 таблеток - від 60 рублів, 10мг 20 таблеток - від 69 рублів, ціна Торасемід 5 мг 20 шт. - Від 105 до 129 рублів.

Умови відпустки з аптек – за рецептом.

Зберігати в захищеному від світла місці при температурі до 25 °C. Берегти від дітей. Термін придатності – 3 роки.

Список аналогів наведено нижче.

Від чого допомагає Торасемід?

Препарат Торасемід призначають у таких випадках:

• Набряковий синдром різного генезу (у тому числі при серцевій недостатності);
• Набряки та підвищення артеріального тиску у пацієнтів з вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв або концентрація креатиніну в плазмі крові вище 6 мг/дл);
• Артеріальна гіпертензія;
• Набряки та підвищення АТ при тяжкій нирковій недостатності при залишковому діурезі понад 200 мл/добу (у тому числі при гемодіалізі);
• Гостра лівошлуночкова недостатність (набряк легень).

Інструкція із застосування Торасемід, дози та правила

Таблетки приймають внутрішньо, не розжовуючи, запиваючи водою, бажано після їди.

Есенційна гіпертензія

Рекомендована інструкцією доза для дорослих становить 2,5 мг на добу. Якщо після 2-місячної терапії в дозі 2,5 мг/добу нормалізація АТ не досягається, дозу можна збільшити до 5 мг (приймається як разова доза).

Максимальний ефект зазвичай спостерігається через 3 місяці від початку лікування. Застосування доз >5 мг не призводить до посилення антигіпертензивного ефекту.

Набряки

Терапію починають з 1 таблетки Торасеміду (5 мг) на добу. Якщо ефект недостатній, дозу можна поступово збільшувати до 20 мг (приймається як разова доза).

Доза залежить від рівня порушення функції нирок. Якщо доза 20 мг/добу недостатня, її можна підвищити до 50 мг 1 раз на добу і, у разі потреби, поступово підвищувати до максимальної дози – 200 мг 1 раз на добу.

Згідно з інструкцією із застосування, максимальну добову дозу Торасеміду 200 мг призначають тільки пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну).<20 мл/мин) (в том числе во время гемодиализа) при наличии диуреза не меньше 200 мл за 24 ч.

Важлива інформація

Препарат можна приймати лише за призначенням лікаря після здачі необхідних аналізів сечі та крові. Пацієнтам похилого віку корекція дози не потрібна.

Пацієнти, які страждають на підвищену індивідуальну чутливість до сульфаніламідних засобів, можуть виявитися до групи ризику щодо розвитку побічних ефектів.

При прийомі препарату у високих дозах довго, щоб уникнути розвитку гіпонатріємії, слід забезпечити достатнє надходження кухонної солі з їжею і продуктів, багатих калієм (абрикос, картопля, родзинки).

Людям із цукровим діабетом на фоні прийому Торасеміду слід регулярно контролювати рівень глюкози в крові.

Застосування при вагітності та лактації

Препарат у періоди вагітності та грудного годування не призначається. Активна речовина проникає через плаценту і може спричинити тяжкі порушення водно-сольового балансу у плода.

Особливості застосування

Перед використанням препарату ознайомтеся з розділами інструкції щодо застосування протипоказань, можливих побічних дій та іншої важливої ​​інформації.

Побічні ефекти Торасемід

Інструкція із застосування попереджає про можливість розвитку побічних дій препарату Торасемід:

• Порушення метаболізму: залежно від дозування та тривалості лікування можуть розвиватися порушення водного та електролітного балансу, наприклад гіповолемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія; у поодиноких випадках спостерігалося посилення метаболічного алкалозу. При значній втраті рідини та електролітів внаслідок посиленого сечовиділення можуть відзначатися артеріальна гіпотензія, головний біль, астенія, сонливість, особливо на початку лікування та у пацієнтів похилого віку, підвищення рівня глюкози та ліпідів крові.
• Серцево-судинна система: у поодиноких випадках – тромбози, кардіальна та церебральна ішемія з можливим розвитком порушень серцевого ритму, стенокардії, гострого інфаркту міокарда, синкопе.
• Жкт: втрата апетиту, нудота, блювання, біль у шлунку, діарея, запор, у поодиноких випадках можливий розвиток панкреатиту.
• Сечовидільна система: у пацієнтів із розладами сечовипускання, наприклад, при гіпертрофії передміхурової залози, можлива затримка сечі. Можливе підвищення рівня креатиніну та сечовини у сироватці крові.
• Гепатобіліарна система: можуть відзначати підвищення рівня печінкових ферментів.
• Система крові та лімфатична система: зрідка відбувається зниження кількості тромбоцитів, еритроцитів та/або лейкоцитів.
• Шкіра та підшкірні тканини: в окремих випадках можливі алергічні реакції: свербіж, висипання на шкірі, фотосенсибілізація. Тяжкі шкірні реакції виникають вкрай рідко.
• Нервова система: в окремих випадках можливе порушення зору, шум у вухах, зниження слуху, дуже рідко – парестезії у кінцівках.
• Загальні розлади: сухість у роті.

Протипоказання

Протипоказано застосовувати Торасемід при наступних захворюваннях або станах:

• анурія нез'ясованого походження;
• печінкова кома або передкоматозний стан;
• гіповолемія;
• дегідратація (зневоднення організму);
• виражена гіпокаліємія або гіпонатріємія;
• підозра на обструкцію сечовивідних шляхів та порушення відтоку сечі;
• інтоксикація препаратами із групи серцевих глікозидів;
• гострий гломерулонефіт;
• мітральний стеноз;
• гіпертрофічна кардіоміопатія;
• вагітність та період грудного вигодовування;
• вік пацієнта віком до 18 років;
• уроджена непереносимість латкози, синдром мальабсорбції, галактоземія.

Призначати з обережністю:

• знижений артеріальний тиск;
• стенозуючий атеросклероз;
• порушення відтоку сечі на тлі доброякісного патологічного розростання тканин передміхурової залози у чоловіків;
• гострий інфаркт міокарда;
• подагра;
• гідронефроз;
• панкреатит;
• цукровий діабет.

Передозування

Симптоми передозування - надмірно підвищений діурез, що супроводжується зниженням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) та порушенням електролітного балансу крові, з подальшим вираженим зниженням артеріального тиску, сонливістю та сплутаністю свідомості, колапсом. Можуть спостерігатися шлунково-кишкові розлади.

Специфічний антидот невідомий. Проводиться провокація блювання, промивання шлунка, призначається активоване вугілля. Лікування симптоматичне, зниження дози або відміна препарату та одночасно поповнення ОЦК та показників водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану під контролем сироваткових концентрацій електролітів, гематокриту. Гемодіаліз не є ефективним.

Список аналогів Торасемід

При необхідності замінити препарат, можливо два варіанти - вибір іншого медикаменту з тими ж діючими речовинами або препарати з подібною дією, але іншою активною речовиною.

Аналоги Торасемід, список препаратів:

1. Діувер;
2. Лотонел;
3. бритомар.

Вибираючи заміну важливо розуміти, що ціна, інструкція із застосування та відгуки до Торасемід на аналоги не поширюються. Перед заміною необхідно отримати схвалення лікаря і не проводити заміну препарату самостійну.

Торасемід або Фуросемід - що краще вибрати?

Відгуки лікарів про Торасемід, порівняно з Фуросемідом, говорять про його більш виражену ефективність та безпеку застосування. Торасемід має більшу біодоступність і тривалість дії, менший вплив на водно-електролітний баланс, концентрацію ліпідів, калію та інших елементів крові, може застосовуватися при нирковій та печінковій недостатності, виявляє менше побічних ефектів.

Спеціальна інформація для медпрацівників

Взаємодія

Торасемід посилює дію гіпотензивних засобів (у тому числі інгібіторів АПФ), теофіліну, курареподібних засобів. При одночасному застосуванні із серцевими глікозидами підвищується ризик розвитку глікозидної інтоксикації.

Може послаблювати дію гіпоглікемізуючих препаратів та судинозвужувальну дію катехоламінів. Пробенецид, колестірамін та НПЗЗ послаблюють діуретичну та гіпотензивну дію торасеміду. При одночасному застосуванні з саліцилатами у високих дозах торасемід може посилювати їхню токсичну дію на ЦНС.

У високих дозах посилює нефро- та ототоксичну дію аміноглікозидних антибіотиків та цисплатину.

При одночасному застосуванні із проносними засобами або мінерало- та глюкокортикоїдами підвищується ризик розвитку гіпокаліємії, а з препаратами літію – можливе підвищення концентрації літію у плазмі крові.

особливі вказівки

Пацієнти з підвищеною чутливістю до сульфаніламідів та похідних сульфонілсечовини можуть мати перехресну чутливість до торасеміду.

Пацієнтам, які отримують високі дози препарату, щоб уникнути розвитку гіпонатріємії, гіпокаліємії та метаболічного алкалозу недоцільно обмежувати споживання кухонної солі та застосування препаратів калію. Ризик гіпокаліємії найбільший у пацієнтів з цирозом печінки, вираженим діурезом, при недостатньому споживанні електролітів з їжею, а також при одночасному лікуванні кортикостероїдами або АКТГ.

Підвищений ризик розвитку порушень водно-електролітного балансу відзначається у хворих із нирковою недостатністю. У ході курсового лікування Торасемідом необхідно періодично контролювати концентрацію електролітів плазми крові (у тому числі натрію, кальцію, калію, магнію), кислотно-основний стан, залишковий азот, креатинін, сечову кислоту та проводити при необхідності відповідну корекційну терапію (з більшою кратністю у пацієнтів з частою блювотою і на тлі парентерально введених рідин).

У пацієнтів з розвиненими водно-електролітними розладами, гіповолемією або преренальною азотемією дані лабораторних аналізів можуть включати: гіпер- або гіпонатріємію, гіпер- або гіпохлоремію, гіпер- або гіпокаліємію, порушення кислотно-лужного балансу та підвищення рівня сечовини крові. У разі виникнення цих розладів необхідно припинити прийом препарату до відновлення нормальних значень, а потім відновити лікування в меншій дозі.

Коли людина страждає від гіпертензії та набрякового синдрому, перед нею стоїть питання вибору ефективного засобу для лікування набряків. Торасемід і Фуросемід відносяться до петлевих діуретиків і мають сечогінну дію на організм. Але що краще вибрати в кожному окремому випадку, докладніше розберемося далі в статті.

Огляд Торасеміду та Фуросеміду та їх принцип дії

Торасемід випускається у таблетованій формі. Чинить антигіпертензивну, салуретичну та діуретичну дію. Максимальне всмоктування препарату настає за кілька годин після прийому. Біодоступність Торасеміду – до 90%, повністю виводиться з організму через 3-4 години.

Деякі з ефектів препарату мало вивчені, що пов'язані з відносно недавнім появою над ринком проти Фуросемідом. Призначають для лікування есенціальної гіпертензії, набряків при застійній серцевій та нирковій недостатності, а також при високому артеріальному тиску.

Вплив Торасеміду на метаболізм колагену

Відноситься до сульфаніламідів, починає діяти досить швидко – через 5 хвилин після внутрішньовенного введення. Засіб має натрійуричний ефект, збільшує виведення іонів калію, кальцію і магнію. Починає всмоктуватись через 30 хвилин при внутрішньовенному введенні та через 1-2 години при пероральному.

Речовина добре зв'язується з білками плазми (на 98%), метаболізується печінкою та виводиться нирками. Призначається при застійній серцевій недостатності другої та третьої стадії, цирозі печінки, артеріальній гіпертензії та інших патологіях.

Призначення Фуросеміду під час невідкладної допомоги при набряку легенів пояснюється його вазодилатуючою дією (тобто ефектом, спрямованим на розширення судин), що проявляється при внутрішньовенному введенні ще до сечогінного ефекту.

Торасемід і Фуросемід - обидва петльові діуретики. Їх порівняння полягає в оцінці тривалості ефекту, а також у відмінності дозувань та побічних ефектів. Ці засоби виводять з організму натрій, пригнічуючи його всмоктування у петлі Генлі у нирках, а натрій у свою чергу разом із собою виводить воду. Крім основного ефекту вони також знижують рівень альдостерону в організмі.

Але дієвість лікарських засобів схильна зменшуватися з віком пацієнтів – що старша людина, то складніше лікарям підібрати правильну дозу.

Показання та протипоказання

Дані діуретики призначають пацієнтам із симптомами серцевої недостатності, залежно від потрібного ефекту варіюються та дозування препарату – чим вища доза, тим більший ефект.

Показання до застосування:

1. Артеріальна гіпертензія.
2. Хронічна ниркова недостатність.
3. Набряковий синдром при СН.

Показання та механізм дії Фуросеміду

Протипоказання лікарських препаратів пов'язані здебільшого з порушеннями електролітного балансу, і до них відносять такі патології:

1. Гіпонатріємія.
2. Гіповолемія.
3. Гіпокаліємія.
4. Гіпотонія.

Також Фуросемід і Торасемід протипоказані вагітним жінкам і під час лактації, пацієнтам з порушеною прохідністю сечостатевих шляхів та важкими патологіями печінки, нирок (гломерулонефрити).

Дітям варто приймати препарати з обережністю, Фуросемід не виписують дітям, вага яких менша за 10 кг. Торасемід не має поки що доказової бази щодо доцільності використання у дітей.

Інструкція із застосування та сумісність

Обидва лікарські засоби приймаються натще, перед їдою. Як правило, дозування встановлює лікар залежно від стану хворого, ступеня набряклості, гіпертензії.

На сьогоднішній день Фуросемід залишається основним діуретиком у лікуванні хронічної серцевої недостатності, що виявляється високими показниками артеріального тиску та набряковим синдромом. У таких випадках дозування коливається від 20–80 мг до 250–1500 мг на добу. Торасемід призначають у дозах від 20 до 200 мг.

Сумісність даних препаратів до кінця не вивчена і залишається під сумнівом. Нині вони призначаються порізно, оскільки окремо досить ефективні.

Основні відмінності, безпека та ефективність

Які основні відмінності Фуросеміду та Торасеміду? Насамперед, ці лікарські засоби відрізняються тривалістю ефекту. Торасемід діє 6 годин з моменту ін'єкції, що майже в 3 рази перевищує тривалість дії Фуросеміду. Останній більше підходить для невідкладних станів, тому що він починає діяти вже через 5 хвилин після внутрішньовенного введення (Торасемід – лише через 15).

Екскреція електролітів із сечею залежно від дози торасеміду.

Але Торасемід набагато швидше справляється з такими симптомами як хрипи, задишка, прискорене серцебиття та набряки в кінцівках. Він збільшує добовий діурез, підвищує оксигенацію тканин та знижує кількість днів, у середньому проведених пацієнтами у реанімації, значно краще, ніж Фуросемід.

Торасемід є більш ефективним засобом порівняно з Фуросемідом. У препарату менше побічних дій, слабша їх вираженість, він значно ефективніше справляється з набряковим синдромом, задишкою, прискореним серцебиттям, зниженням артеріального тиску.

Смертність у пацієнтів, які приймають його менше, ніж у тих, хто приймає Фуросемід.

Торасемід можна назвати засобом з нового покоління петльових діуретиків. Єдиний недолік - час настання дії Торасеміду втричі довше, ніж у аналога, що не робить Торасемід препаратом вибору при невідкладних станах.

Побічні ефекти можуть зустрічатися в обох препаратів, але все ж таки більше вони характерні для Фуросеміду. Вони включають різні прояви алергічних реакцій, метаболічні порушення, шкірні прояви, збої в роботі серцево-судинної, сечовидільної та імунної систем:

Більшість небажаних ефектів препаратів виявляється у разі неправильно підібраного дозування, безконтрольним використанням та передозуванням.

Взаємодія з іншими засобами та аналоги

Препарати можна комбінувати з іншими класами діуретиків, наприклад з амілоридом. Не можна призначати разом з нефротоксичними та ототоксичними лікарськими засобами, щоб уникнути потенціювання небажаних ефектів.

Також їх не призначають із НПЗЗ першого покоління, оскільки на молекулярному рівні вони є антагоністами. Дуже обережно призначають із препаратами, які теж зв'язуються з білками плазми крові. Оскільки може відбуватися витіснення діуретиків

Аналогами Фуросеміду та Торасеміду є тіазидні діуретики. До них відносяться:

1. Хлортіазид.
2. Лорвас.
3. Ретапрес.
4. Індапамід.
5. Тензар.

Призначаються ці засоби переважно на лікування артеріальної гіпертензії. Препарати застосовують вже досить тривалий час пацієнтам з підвищеним тиском та набряками різного генезу (серцевого, печінкового, ниркового походження, а також з набряками при тривалому застосуванні глюкокортикостероїдів).

У таких країнах як США, Великобританія, Німеччина їх використовують як препарати першої лінії під час лікування гіпертензії. Вони досить добре всмоктуються в травному тракті, зв'язуються з білками крові, а потім потрапляють у клубочки нирок, де і мають свою діуретичну дію.

Їх суттєвими плюсами є досить прийнятна ціна, ефективність незалежно від величини дози, хороша переносимість пацієнтами і те, що ці препарати не знижують дієвість при застосуванні літніми пацієнтами.

Тіазидні діуретики здатні приводити в норму гіпертрофічне серце, але разом з тим ця група препаратів має ряд протипоказань, таких як подагра, метаболічний синдром, цукровий діабет та вагітність.